Джо Аберкромбі — «Чорти»

Після череди різної літератури захотілося чогось максимально зрозумілого: жанрового, динамічного, перевіреного. І тут — новий Аберкромбі. Ну як було не взяти? До цього я вже читав його трилогію «Перший закон» — і залишився задоволений. Було якісне грім-дарк фентезі:логічні сюжети, купа боїв, жорсткий світ, мінімум магії, але якщо вона з’являлась — то завжди доречно. Єдине, чого мені там трохи бракувало —це трошки глибших персонажів і більше іронії. Іноді вони були занадто «в рамках». Так от. У «Чортах» автор усе це виправив. І навіть із запасом. І навіть додав! Тут є все найкраще, що вміє Аберкромбі, тільки ще прокачаніше:– складніші й цікавіші персонажі- ще більше складних і цікавих персонажів😈 – тонни сарказму й чорного гумору– купа динаміки– ще більш жорстокий, брудний і безжальний світ– дуже чітка філософія прийняття обставин і спостереження за фатумом. Така що будь який стоїк би обззаздрився!– багато обсценної лексики (бо в тих передрягах по-іншому й не говорять)- різноманітні і цікав локації. - живі і адекватні (не в плані поведінки, а в плані прописаності) другорядні персонажіІ головне — тут реально живі люди. Зі слабкостями, страхами, дурними рішеннями. Сильними і слабкими сторонами. Вони рухаються в сюжеті і розвиваються. Їм віриш. Навіть коли вони роблять повну дичину. Сюжет летить вперед, як скажений. Бої — соковиті, жорсткі, прописані так, що читаєш як кіно. Влада — безкомпромісна і жорстока, світ — сліпий, добро — відносне. Класичний Аберкромбі, тільки ще більш відточений. З недоліків? Іноді ритм трохи просідав. Але, чесно кажучи, на такому об’ємі це навіть нормально — як у «Шаленому Максі»: іноді треба пригальмувати, щоб знову розігнатися. Коротше кажучи:я отримав навіть більше, ніж очікував. Якщо вас не лякають:бруд, кишки, чорна магія, цинізм і брутальність —вам точно сюди. Для мене це поки що найкраща книга Аберкромбі, яку я читав. І, мабуть, одне з найкращих зразків чорного фентезі взагалі. Раджу без вагань.