Залишенці(реж. Александр Пейн, з Пол Джаматті)Це не типовий різдвяний фільм. Радше тихий, трохи сумний, але дуже теплий фільм про дорослішання в непростому світі, і тут не модна про вік. Драмедія з явним перекосом у драму. Дороге, в хорошому сенсі, кіно — недарма з оскарівськими номінаціями.Зламані, неідеальні герої, яких життя зводить разом на Різдво. Дуже акуратний, нелінійний розвиток персонажів, жодних зайвих людей у кадрі — кожен на своєму місці. Атмосфера повільна, майже ретро: Нова Англія на тлі Вʼєтнамської війни.Фільм не поспішає, не тисне на сльозу і майже не користується різдвяними кліше. Герої поводяться як живі люди — з паузами, незручністю і мовчанням.Підсумок простий: хороший фільм для зимового вечора, коли хочеться не «свята», а людської історії.⸻Назви мене своїм ім’ям(реж. Лука Ґуаданьїно, за романом Назви мене своїм ім’ям)Романтичний — але не в солодкому значенні. Любовна історія між юним хлопцем і старшим чоловіком. Якщо у вас є внутрішні блоки на таке — краще не дивитись. Якщо ні — це дуже гарне кіно про любов. От таку, складну, літню, болісну.Все тут працює на атмосферу: актори, їхня взаємодія, другорядні персонажі, італійська північ, спека, повільний ритм. Фільм рухається неквапно, як літо — іноді майже нічого не відбувається, але напруга росте.Окреме задоволення — сімʼя головного героя. Їхня присутність і фінальна розмова (без спойлерів) — одна з найчесніших сцен про прийняття, які я бачив у кіно. І Тімоті Шаламе, в чергове довів (а фільму майже 10 років), чому він один із найкращих акторів сучасного американського кіно.О! Раптом не забув — саундтрек, тихий ненавʼязливий, але такий, що декілька треків полетіли в мій плейліст. Це не кіно «про ЛГБТ». Це кіно про любов, дорослішання і момент, який уже ніколи не повториться.⸻Обидва фільми — не для фону. Але дуже хороші, якщо є час і бажання подивитись щось уважно.Якщо дивились — цікаво, як вам?