Певний період розмірковував про здорову байдужість або якщо сказати точніше - здатність легким поглядом сприймати навколишню реальність, з повним розумінням контексту і не розсипаючись від цього.

І насправді, щоб не підмінювати поняття, термін Прийняття якраз найбільш точно підходить під те, про що хочу сказати. На мою думку, дійти до прийняття допомагає відсутність розриву між тим "як є насправді тут і зараз" і тим "як має бути". Як би це не звучало, але якраз таки досвід усвідомлення невідворотності, неможливості якось повпливати на якісь обставини допомагає в тому, щоб відмовитись від торгу з реальністю і прийняти її як є.

На це дійсно треба сили, бо приймаючи невідворотність (читай неможливість кардинально повпливати на щось) кожен зустрічається з чимось своїм.

В такому випадку рух починається з тієї реальної точки яка вже є наразі, а вірогідність зав'язнути в уявних "можливостях" або фантазіях зменшується. В свою чергу знаходження в цій справжній дійсності дає можливість мобілізувати свої внутрішні ресурси та зовнішні, саме ті, що поряд, які можна використати.

І чи не є це якраз чіткішим наведенням контурів свого Его (тієї раціональної частини психіки, яка взаємодіє з реальністю)? І чи не підводить тоді така внутрішня згода із обставинами до більш індивідуалізованої, підходящої відповіді на новий випадок життя, навпаки відкриваючі шлях до реакцій, дій, а не завмерлості?

#psychology #psychotherapy #counselling #symboldrama