До повномасштабної війни наш побратим Віталій Гакало закінчив Кременецький медичний коледж і працював фельдшером на швидкій.

У 2022-му вступив до Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського — на «Медицину».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, продовжив рятувати людей — тільки вже в інших умовах: Азовсталь, Часів Яр, Бахмут, Соледар, Лиманський напрямок.

Тільки за один місяць на Лиманському напрямку він з екіпажем евакуював близько 200 поранених. Між ротаціями повертався до навчання.

Хотів стати травматологом.

У жовтні 2025-го приєднався до 67-ї окремої механізованої бригади. 26 липня 2026 року серце Віталія зупинилося під час виконання бойового завдання на Дніпропетровському напрямку.

Йому було 24. До 25-річчя лишалося менше двох тижнів.

Ми всі запам’ятали Віталія не за якимось геройським епізодом, а за його вдумливою вдачею і звичкою доколупуватися в усьому до суті. Навіть після важких евакуацій він знаходив час щось почитати чи повторити конспект.

Він дуже багато вчився. Настільки багато, що ще у 2023-му побратими дали йому позивний — Професор. Віталій не встиг закінчити університет. Не встиг стати лікарем, яким планував бути.

Після загибелі Тернопільська міська рада присвоїла Віталію звання Почесного громадянина міста Тернополя. Але цього недостатньо.

Родина і увесь наш батальйон «Госпітальєри» просимо підписати петицію про присвоєння Віталію Гакалу звання Героя України посмертно.

Витратьте хвилину на підпис — і людина, яка все життя рятувала інших, отримає визнання своєї жертовності від країни, за яку віддала життя.

https://petition.president.gov.ua/petition/269332