Переплетені тонкими звʼязками між собою та нами сучасними, 10 митців слова, які існують в межах трьох сторіч — від XIX до XXI, і які попри відстань часу — ЖИВІ. Цю живість зафіксували у своєму діалозі батько та син — Павло і Олександр Михед в книзі «Живі. Зрозуміти українську літературу» від ВСЛ. Вона є цілком вдалою спробою воскресити з ряду «нудних класиків» й навічно закарбувати словом тих, кого було жорстоко вбито або доведено до самовбивства… словом живим, бо розповідає про них цілісно — і про щоденний побут, як наприклад, М. Коцюбинський писав дружині що й коли він їв, так і про вищу месіанську мету, якої так прагнув М. Гоголь. Переплетення звʼязків — це й згадана Михедами метафора стежок, які памʼятаєш навіть через роки, коли місць, куди вони ведуть, вже може не бути, але вони завжди будуть в нашій памʼяті. Саме з неї старший Михед на прохання молодшого виймає законсервоні, але такі ж свіжі, мов щойно схоплені, спогади. Ці спогади завжди влучно перегукуються з історіями про згаданих письменників(-ць) й поетів(-ок). Штрихами, мазками, а не чіткіми лініями — звідси може виникнути відчуття схематичності розказаних історій життя і творчості літераторів, але хіба можливо вписати в якісь рамки людину чи саме життя? Певно що ні. Справжні історії прориваються крізь книгу — у листах з глибин душі Лесі Українки до О. Кобилянської, в незрозумілому іншим «сумному» болю В. Стефаника, у таємничих псевдонімах Лорд Лістер (він же В. Підмогильний) та І. Багряний, у голодній подорожі через півкраїни Гр. Тютюнника. І головне, ця книга відкриває нам відомих ще зі школи авторів зі сторони незнаних або прочитаних раніше без належної уваги текстів, з нових неочікуваних сторін. До прикладу те, що В. Підмогильний виріс з бульварного чтива, а О. Кобилянська з любовних романів, і до речі, обидва з інтересом досліджували у своїх текстах ерос. Для М. Хвильового література — це ще й спосіб пошуку «запашного слова», яким він щиро смакує, для Т. Прохасько ж важливішими є слова не написані. Для О. Теліги не було роздвоєності між тим, що пишеш і як живеш, а М. Коцюбинський навпаки відчував себе більш живим, граючи в подвійне життя. Тож «Живі» — це зібрання під однією обкладинкою тих, чиї долі були повʼязані однією ниткою життя, навіть якщо вони жили в різні часи й померли за різних обставин. Завдяки цій книзі ви зсередини текстів й самого нутра їх авторів зрозумієте, чому українська література така, яка вона є, а через неї віднайдете фрагмент відповіді на питання «хто ми?». Окреме естетичне задоволення — це дизайн книги, який я детально розглядала задля перепочинку після прочитання складних (болючих) фрагментів.

📌 теми: українська література, звʼязок поколінь, письменницька майстерність ⭐️ 4,5/5#книжкове