Про концепцію мономіфу в контексті життя кожного з нас

Ця концепція виникла завдяки Дж. Кемпбеллу (книга «Тисячеликий герой») і здобула поширення завдяки його наступнику К. Воглеру (книга «Подорож письменника»). Дуже люблю її за те, що вона не лише допомагає краще зрозуміти книги та фільми, бо показує саму суть, що лежить в основі кожного твору культури, але й готуючись до своїх лекцій, усвідомила її цінність в житті кожного з нас. Інша назва цієї концепції — «подорож героя», і цим героєм виступає кожен з нас на своєму життєвому шляху. Потенційно, кожен з нас його має, але тут вступає екзистенційний аспект — чи готові ми проявити мужність, взяти на себе відповідальність, скористатись своєю свободою, і врешті вирушити в цей шлях, аби з потенційного перетворити його на актуальний. Цей шлях починається з відомого, нашої точки А, світу буденності, але далі занурюється у невідоме, в якому на нас чекає ціла низка випробувань тіла і духу, принципів та чеснот, і все для того, аби потім повернутись у вихідну точку А, яка трансформувалась і стала вже точкою Б. Вона вже ніколи не буде тією ж, герой пройшов шлях і назавжди змінився всередині себе, і ці зміни відобразилися навіть в його зовнішності — новий погляд, нова хода та інші деталі, які не вислизнуть від уважних спостерігачів. Все починається просто — з поклику до мандрів. Його ми можемо прийняти одразу, якщо давно відчували в собі цю готовність до змін та руху вперед, або відкинути, але новий шлях все одно так чи інакше постане перед нами. Тут може втрутитися надприродне заступництво, яке вкаже шлях і так почнеться перехід в світ невідомого — «в череві кита». В ньому чекатимуть випробування, зустрічі з богами чи богинями, примирення з батьком (а через нього з собою, своєю тінню), яке врешті стане апофеозом шляху. За ним — нагорода, і найважливіша з них часто не слава, багатство, чи інші прояви матерії, а ті самі внутрішні зміни. Ці зміни можуть бути такими, що людина усвідомить неможливість повернутись туди, звідки прийшла, але все одно через втечу, порятунок ззовні, і врешті перетин кордону між цими двома світами, володарем обох з яких стала людина, вона повертається оновленою в свій світ. Звісно, це дуже схематична історія, але суть в тому, що ця «подорож героя» відображає шлях кожного з нас. Ми всі живемо циклами, ми рухаємось вперед, і в той же час по спіралі, адже деякі уроки та виклики проходимо раз за разом все більше поглиблюючи себе, своє усвідомлення певних речей. Світ ззовні завжди лякав людину — спочатку дикі прерії, нині все, що перебуває за межами нашої комфортної бульбашки людей, речей, цінностей. Проте неможливо завжди залишатись в одній точці: ми або рухаємось і в цьому є життя, або завмираємо, і врешті помираємо — не одразу буквально, найчастіше все починається зі «старості» в думках, з відсталості в діях, фізична смерть стає лише наслідком. І навпаки, якщо ми готові до смерті метафорично — дати померти одному своєму «я», аби народилось інше, тоді ми немов фенікси відроджуємось в новому житті, і тоді нам не страшна смерть, бо знаємо, що вона лише початок чогось нового. Людина мисляча | #роздуми #сенс