І шо то, оте твоє агапе? Це конфорка і проста їжа, яку ми розігріваємо на ній, поки поБРАТим в повітрі. Що тобі до нашої жертовної любові, Господи? Давай, шукаймо її. Ось вона: мріє про романтичні вечори в Сан-Роман-де-Вале. Сідає сонце над Білокузьминівськими скелями. Ми досі тут. Пишем книгу «останні дні населеного пункту N”. Дні перетворюються в місяці, а місяці - в роки очікувань. Шо то твоє агапе? Я ненавиджу всіх, кого бачу тут щодень. Їбав я захід сонця і ці зелені трави з всюдисущими комарями. Що я тут забув? Чому я тут? Кого я люблю? Чи люблю я?- Як ти, вусатий? - кажу я в ватсап малознайомій людині, що прикриває мене тут, поруч, за 300 метрів.- Чому не спиш, вусатий? Знаючи відповідь, я питаю лише для того, щоб почути якийсь звук. Знаю чому він не спить. Йому нема заміни. На днях загинула його зміна. Він не спить, бо відчуває гар і сморід. Важко перебити запах тіл що розкладаються квітучої навесні. Перебий, абстрагуйся, перемкнись: смерть оточує тебе і твою смугу відповідальності. Розкажи нам про агапе. Про любов, в яку всі намагаються вірити. Ось вона, лежить. Тхне солодко-приторним. Пакуємо в чорний пластиковий санітарний.