День з козаком⚔️Ще до того, як перші промені торкнулися степового обрію, Запорозька Січ уже оживала. Над спокійною течією Дніпра клубочилася ранкова імла, легка й прозора, немов розтоплене срібло.Молодий козак Остап підвівся з постелі й вийшов надвір. Повітря було свіже, сповнене запаху роси, очерету та ледве відчутного диму від нічних ватер. Він легенько торкнувся руків’я шаблі — радше як до вірного супутника, аніж до зброї.На січовому подвір’ї вирувало життя: одні майстрували човни, інші вправлялися у стрільбі, а хтось, усміхаючись, стежив за кулішем, що буркотів у великому казані. Над усією Січчю повільно підіймалася невидима хвиля степової волі.Після ранкової ради Остап пішов до річки. Йому хотілося тиші — тієї, яку дарує тільки широчінь степу та мерехтлива вода. Сівши на березі, він дивився, як сонце розсипає золоті відблиски по хвилях. "У цьому й наша міць, — подумав він. — В серці, а не у сталі. У свободі, яку ніхто не здатен забрати".Та козацький день не минає лише в роздумах. Після обіду в Січі здійнявся гомін: почалися змагання — у стрільбі, метанні списів, співі. Остап, хоч і не вважав себе великим співаком, узяв кобзу та вивів:"Гей, степами широкими, шляхами предковічнимиЙде козацька слава — сильна й непоборна…"Здавалося, вітер сам підхопив мелодію й поніс її над куренями й над Дніпром.Коли вечірне сонце лягло на край неба, козаки зібралися довкола вогнища. Полум’я потріскувало, здіймаючи вгору іскри, схожі на крихітні зорі. Старий отаман підняв кухоль і мовив:— Пам’ятайте, браття: сила козака — не тільки в шаблі чи в човні. Вона — у честі, правді та нашому братерстві.