Декілька днів тому розпочали із підлітками вивчати Українську революцію 1917 - 1921 років. І в цій довжелезній темі є стосунки, котрі заслуговують на вашу увагу, а саме відносини Винниченка та Петлюри. Ми то знаємо що вони любили одне одного як собака палку, проте залишається питання - чому?Винниченко - інтелектуал і письменник, людина рефлексії та моральних пошуків. У політиці він прагнув поєднати соціалістичні ідеали з національним визволенням. Петлюра, навпаки, був організатором і діячем дії - прагматиком, який вірив, що без дисципліни й армії неможливо утримати державу. Для нього головним було виживання української влади, навіть ціною компромісів.У «Щоденнику» Винниченко неодноразово згадує Петлюру з різкою критикою. В записі за січень 1919 року він писав: «Петлюра хоче бути українським Наполеоном. Йому байдуже до соціалізму, аби мати владу». В іншому місці додавав: «Він грає роль народного героя, але це герой без ідеї». Ці фрази передають глибоку особисту недовіру, що визрівала між ними ще від часів Центральної Ради. Для Винниченка Петлюра символізував воєнну диктатуру, яка зрадила революційні принципи.Петлюра ж, судячи зі спогадів його соратників, вважав Винниченка надто м’яким і непослідовним. Коли більшовики наступали на Київ, Винниченко вагався між боротьбою й домовленістю, тоді як Петлюра вимагав негайних дій. Це протиставлення - морального мислителя і політичного воїна - стало неподоланним. У січні 1919 року Винниченко залишив Директорію, остаточно порвавши з Петлюрою.Після вбивства Петлюри Винниченко написав у своєму щоденнику : «його смерть нічого не змінила. Те, що він уособлював, уже було мертве».