Чому чоловіки, особливо військові, так рідко звертаються до психологів? Нас із дитинства вчили терпіти. Не ний, не скаржся, будь мужиком, вирішуй свої проблеми сам. А війна лише закріплює ці правила. Бо тут немає часу розкисати. Тут від тебе залежать інші. Ти можеш місяцями не висипатися, жити з болем, втрачати побратимів, боятися за родину, не знати, як закрити борги. Але щоранку мусиш вставати й робити свою роботу. Бо ніхто не зробить її замість тебе. І коли тобі пропонують психолога, виникає цілком логічне питання: а чим він допоможе? Поверне загиблих? Вилікує спину? Погасить борги? Зупинить війну? Я теж так думав. Але власний досвід навчив мене іншого.

Життя — це величезний лабіринт.
Ми йдемо його коридорами, помиляємося, впираємося в стіни, повертаємо назад. Іноді настільки звикаємо до безвиході, що перестаємо навіть шукати вихід. Просто продовжуємо бити головою в ту саму стіну, переконуючи себе, що треба бити сильніше. А хороший психолог — це людина, яка здатна подивитися на твій лабіринт згори. Не пройти його замість тебе, а правильними запитаннями допомогти побачити інший шлях.

І тут є ще одна пастка. Деякі з нас настільки звикли жити через біль, боротьбу й обов'язок, що вже не уявляють себе без цього. Ми готові визнати власну слабкість, але не готові дозволити собі бути слабкими. Навіть коли є простіший шлях, обираємо найважчий. Бо інакше здається, що зраджуємо самих себе. Можливо, саме в цьому ми знаходимо своє щастя. Адже воно в кожного своє. Але варто хоча б іноді запитувати себе: я справді обираю цей шлях чи вже став заручником власних принципів?

Звернутися до психолога — не означає здатися. Це означає спробувати знайти вихід, поки ще маєш сили йти.
Бо найстрашніше — не опинитися в глухому куті. Найстрашніше — звикнути до нього настільки, що перестати вірити в існування виходу.

Позивний Вікінг

Джерело

Думки Фронтовика ∆ | Підписатись