Раніше мене періодично питали, чому я цікавлюся Близьким Сходом. Я починав щось довго пояснювати, розповідати свої улюблені історії про гостини Жана Жене в таборах палестинського руху опору, етно-конфесійне розмаїття Лівану чи особливості шиїтської есхатології. Зараз такі питання ставлять вкрай рідко. Але якби спитали, я би навів дві сьогоднішні новини. «Парламент Лівану скасував смертну кару, ставши першою країною в арабському світі, яка замінила це покарання довічним ув'язненням». Читаю і думаю: вже якось запізно в 2026 році це робити, скоро ж назад повертати треба буде, згідно зі світовими трендами. Гуманізм вже не в моді. Тут-таки читаю наступний заголовок: «Сирійський суд заочно засудив поваленого президента Башара Асада до страти за вбивства, тортури та злочини проти людяності». Його двоюрідному брату теж винесли такий вирок, але є нюанс — під час оголошення рішення він перебував не в Москві, а у клітці в суді. «Баланс дотримано», — подумав я. І одразу ввімкнув безсмертну класику британської контркультурної апропріації. Із присмаком близькосхідного правосуддя. Muslimgauze з композицією Salaam Alekum, Bastard на #РадіоНічнийГолосіїв