І коротко про тих, хто має менші шанси:Марк Улле (Канада) поміркований консерватор, який був близький до Папи Бенедикта. Останні роки намагався сприяти об'єднанню церкви доктринально, наприклад пропонуючи більшу участь жінок в керівництві, проте виступаючи проти того, щоб вони були священниками. Але роки впливу Улле пройшли після уходу Папи Бенедикта.Віллем "Вім" Ейк (Нідерланди) - архієпископ Утрехту консерватор, ближче до традиціоналістів, один з найбільш гучних критиків Папи Франциска, якого звинувачував у тому, що той "не зумів захистити доктрину церкви". Власне усе, що писалось про Берка, стосується і Ейка, однак у Ейка ще менше впливу і авторитету ніж у Берка.Анджело Сола (Італія), колишній архієпископ Мілана з фракції поміркованих лібералів може розглядатись як перехідна кандидатура. Кардинали Рейнхард Маркс (Німеччина) та архієпископ Відня Крістоф Шьонборн (Австрія) - порівняно з цими двома Дзуппі - Торквемада. Напевно при них церкву розпустять, а кардиналів змусять вступити в Партію Зелених.Кардинал Альберт Ранжит (Шрі Ланка) належить до консервативної фракції, близький за поглядами до Ердо, проте менш впливовий.Хосе Толентіно де Мендоса (Португалія) висхідна зірка прогресивних кіл, в недалекому майбутньому скоріше за все замінить Дзуппі як "обличчя прогресивної фракції".Варто зазначити, що результат конклаву важко передбачити. "Ті, хто входять на Конлав Папою, полишають його кардиналами", як каже старе ватиканське прислів'я. Як мінімум сім разів Папою обирали не papabile, тобто тих про кого мова взагалі не йшла. Тому по результату ми можемо отримати особистість яку взагалі ніхто не обговорював.