(Роздуми одруженого чоловіка)Я часто дивувався — чому вона така холодна? Чому так часто казала, що в неї болить голова, коли я прагнув близькості? Я засинав роздратований, думаючи: «Вона мене не розуміє».Іноді в голову закрадалися думки про іншу... але, на щастя, гнів минав — разом із спокусою.Я вигадував причини: може, вона мене більше не кохає? Може, я їй не підходжу?Аж поки не натрапив на статтю про те, чому жінки віддаляються у стосунках.Не через зраду. Не через втрату бажання. А тому що почуваються... непоміченими.Не нелюбленими.Не хворими.Просто — не почутими.Я зупинився і замислився: коли востаннє я сказав їй, що вона — особлива? Коли просто обійняв її без жодних очікувань?І я почав з малого.Невеличка записка. Улюблений шоколад. Пару добрих слів.Нічого надзвичайного — просто щире піклування.І сталося диво.В її погляді з’явилось тепло. Усмішка стала щирою. Вона знову почала бути тією жінкою, в яку я закохався.Минув тиждень. Жодного натяку. Жодного тиску. Лише увага й турбота.А потім, одного вечора, вона підійшла до ліжка й сказала:"Ти був таким ніжним і уважним... Час і мені подбати про тебе."Тієї ночі ми не просто були разом. Ми знову знайшли одне одного.Перед тим як заснути в її обіймах, вона прошепотіла:"Я так скучила за тим чоловіком, в якого колись закохалася. Як добре, що ти повернувся."І тоді я зрозумів:Її "головний біль" — це не про здоров’я.Це — крик душі, яка потребує тепла, ласки й уваги.Їй потрібен не лікар...А просто знеболювальне, ім’я якому — любов.Піклуйся.Цінуй.Кохай.Бо справжнє кохання лікує все. ❤️