19 способів стати дорослим

ця дівчинка-лесбійка, я знаю її не так давно, але вона вже встигла мені стільки всього розказати.

ця дівчинка-лесбійка, вона має так багато ніжності у своєму обличчі, такої наївної теплоти, суміш какао і кардамону. неслухняне пасмо волосся, вона його завжди поправляє рукою.

вона каже: знаєш, я зрозуміла, що тільки починаю шукати себе. я наче заново починаю життя.

і я з розумінням киваю головою, а сам думаю - так, я розумію тебе, дівчинко, я дуже добре тебе розумію.

ця дівчинка-лесбійка насправді така чиста і безгрішна, вона і не підозрює скільки в її рухах покірності, а в голосі - милосердя. ця дівчинка живе у своєму будиночку чи у своїй квартирі, і в неї вдома так приємно пахне кроликом, вона живе у місті дощів, в країні розчарувань, вона живе і не підозрює, які у неї милі тонкі руки. Шарлотта Бронте написала б про неї роман.

вона каже: у мене з мамою завжди були гарні стосунки. але після того, що сталось, вона зі мною не говорить.

і я киваю головою знову, а сам думаю: так, розумію тебе, дівчинко, у мене з мамою теж не все гладко.

ця дівчинка-лесбійка вона так любить розказувати мені про якісь безглузді речі, вони можливо інколи здаються смішними, але для неї все це має значення, я розумію. вона розказує мені все, наче старшому брату, довірливо і віддано, як річка витікає у море. вона не говорить нічого поганого про свою першу любов не тому, що так насправді не думає, а тому, що у новий етап вона входить як мучениця, прощаючи гріхи усім своїм аб'юзерам.

вона каже: мені тепер байдуже на цю людину.

я киваю головою і як завжди її розумію.

кожного разу коли я з нею поряд, її аура перефарбовує простір у темно-синій колір, додає експозиції. вона стоїть у своєму светрі на тротуарі, я підходжу і вона знову починає говорити: капає м’ятними краплями мені на шкіру, голос дитини, мінорна тональність якого викликає співчуття і поклоніння.

- ти хочеш їсти? - питаю я.
- так, - каже вона.
- ходімо.

і ми йдемо в бар. дівчинка-лесбійка заходить зі мною в бар, її рухи спокійні, чемні. вона обережно торкається предметів своїми руками. грудна клітина ледь підіймається в такт її диханню. в її поведінці легкість, вона рухається наче виросла десь не тут, наче каток соціальних стигм проїхав повз неї, і тепер вона не знає, що таке страх і тривога, вона просто парує, а не живе. неслухняне пасмо волосся, вона його завжди поправляє рукою.

вона каже: позавчора я, все-таки, з нею бачилась.

і я думаю: так, я тебе розумію.

потім я годую її, цю дівчинку, цю маленьку дівчинку, свою сестричку. я купую їй їжу і кажу: поїж, ти голодна. я дивлюсь, як вона їсть, а сам думаю: маленька дівчинка, блондинка, стільки ніжності в твоїх руках, ти навіть не знаєш, як тобі не пощастило, що ти цього не знаєш.

я кажу: ти схожа на мою першу любов.

вона дивиться на мене, потім червоніє. і я довго розказую їй про свою першу любов. я п’яний і говіркий. але по запаху її поту я відчуваю, що вона мене не розуміє. по рум’янцю на її щоках, по кольору сірих очей я розумію, що для неї перша любов - це не ніжність в руках, не мінорна тональність голосу, це — гострі слова, це укуси до крові.

мовчання. після мовчання вона каже: знаєш, я ще нікого так не хотіла, як її.

ця маленька безгрішна дівчинка ділиться зі мною, зізнається мені, що згрішила. неслухняне пасмо волосся, вона його завжди поправляє рукою.