користуючись коротким лікарняним, дочитую під пильним наглядом Мухи чергову книжку Вітольда Шабловського, "Кухня терору". такі вже у мене дивні відносини з цим автором, я прочитала ледь не все, що в нього українською виходила, але при цьому в кожній книжці мені хочеться з ним посваритися, бо я не згодна. ця не виключення.ідея дуже прикольна, розповісти історію диктатури через кухню, бо їжа — важлива і промовиста частина життя кожної людини. є хороші або бодай цікаві розділи, але є такі, що неможливо втриматися від закочування очей.поки що найдебільніша частина стосувалася харчування радянських солдатів під час другої світової, де автор пхається до якихось русаків в Естонію, що копають там тіла, аби послухати інженера з копалень горючих сланців, дід чи прадід якого кухарював у той час. я не знаю, Вітольде, ви не пробували звернутися до цих от спеціальних людей з дипломами, ми звемо їх істориками?.. головне, що ніякої інформації особливої він і не отримує, одкровення в стилі "у кожного був казанок" важко назвати захопливим.подеколи дивують слова, дібрані для цієї книжки. дуже глупо, що капусняк тут з якоїсь незбагненної причини прирівняний до щі, це буквально різні страви. ще кілька разів згадується желе з риби, але, нумо, я готова поставити дві гривні, що йдеться про заливне. потім є момент, де російський радянський дід у повоєнний час ходить у БАР, аби випити пива. ці відомі радянські бари 🤭сподіваюсь, сьогодні дочитаю її, обговорю з голосами в голові, розсерджуся, а потім, коли вийде наступна, знову куплю, такий шляха як ви, читали Шабловського? хочеться з ним посперечатися?