ОСТАННІ ДВЕРІ
Перша історія кампанії у Warhammer 40,000: Wrath & Glory

Першими себе видали літери.

Чорнило ворушилося на пергаменті, як комахи під склом. Рядки розпадалися й складалися заново, печатки перетікали з місця на місце. Весь документ терпляче й наполегливо шепотів Квінтусові Флавію одне й те саме: усе законно, арбітре. Усе гаразд. Відступіть.

Папір переписував себе просто під його поглядом.

Позаду стогнав переповнений вагон. Маглев завмер біля чужої платформи. У дверях стояли люди в шатах Адміністратуму, спокійні й увічливі, з тими самими обличчями, з якими імперська бюрократія століттями відмовляє людям у всьому.

У темряві за спинами біженців Азраель Нойманн повільно вкладав приклад хотшот-лазгана в плече.

А Ізрамін уже шукав інші двері.

Почалося все з прохання.

Зола хотіла повернути одну людину. Летт Варо, контрабандист, брехун і, що важило значно більше, її інформатор, зник на Гетсемані разом із записами, ціни яких вона не називала. Його належало витягти й доправити на борт «Моурнінгстара». Живим, якщо вдасться.

На пошуки вирушили троє, у чиїх руках слово «вдасться» мало дуже гнучке значення.

Гетсемана зустріла їх натовпом біженців, сірою задушливою рікою людей, що тиснулася до будь-якого виходу. Натовп розступився, хоч і не з власної волі.

На базарі, серед смороду прометію та смаженої щурятини, Квінтус почав розпитувати про Святих Останніх Дверей. Ці контрабандисти заробляли на найціннішому товарі будь-якої війни: на можливості втекти. Розпитував він уміло, наполегливо й помітно.

Настільки помітно, що за наступним рогом його спробували зарізати.

Нападників перебили до останнього.

Торговець інформацією Осрик Фенн бачив це на власні очі й зробив висновки. Коли загін прийшов до нього, він уже сидів за замкненими дверима, тримаючи палець на чеці гранати. Перспектива рознести себе на шматки здавалася йому привабливішою за продовження знайомства.

Фенна вмовили. Це коштувало часу, терпіння і кількох дуже переконливих пауз.

Стежникові, якого тим часом вистежив Ізрамін, так не пощастило. Агонізуючий батіг обвився навколо його горла, і чоловік сіпався в живій петлі, поки друкхарі неквапом знайомив його зі своїм баченням допиту. Робив він це уважно, майже ніжно, смакуючи кожне здригання.

Квінтус утрутився. Перевірив документи. Відпустив «клерка».

Папери переконали арбітра. Власника батога вони переконали значно менше.

Погляд, яким Квінтус провів Ізраміна, цілком міг стати першим рядком окремої справи.

Наступний свідок уже нічого не міг розповісти.

Кур'єр Йосс Мерр був мертвий, а його вбивці подбали, щоб разом із ним поховали й усе інше. Щойно загін відчинив двері, будинок склався, як картковий. Стеля, стіни, перекриття полетіли вниз у реві та пилюці.

І в ту коротку мить, поки світ валився, Азраель побачив сейф.

Це була схованка в стіні, яку вбивці пропустили. Її відкопали з-під уламків. Усередині лежав ключ до Платформи 36.

Щасливчик знову виправдав своє прізвисько і відчинив загонові шлях до Святих.

На їхній базі зброя ледь не заговорила першою. Але Квінтус умів не лише стріляти. Сабіна Крейл вислухала його й погодилася: Святі допоможуть знайти Варо, а загін натомість супроводить потяг із біженцями.

Люди піднімалися у вагони з клунками, валізами, з дітьми на руках. У них були квитки, місця і озброєна охорона.

Цього мало вистачити.

Коли маглев зупинився, за дверима чекали чиновники.

У цьому навіть було щось зворушливе. Світ горить, міста лежать у руїнах, дороги перекриті, а Імперіум усе ще знаходить людей, готових прийти з печатками й пояснити, чому саме вам не можна їхати далі.

Северан Драль говорив упевнено, як людина, що ніколи в житті не програвала суперечок. За його спиною стояла делегація. Перед ним стояв арбітр. А між ними лежав документ, який дуже, дуже хотів бути справжнім.

Ізрамін не став чекати, чим закінчиться ця бесіда.

Він розчинився в глибині вагона, ковзнув до протилежного виходу і зустрів там ще одну делегацію. Ті самі шати. Ті самі смиренні обличчя.

Тільки автогани вже в руках.

Схоже, сьогодні Адміністратум вирішив обслуговувати пасажирів з обох боків.