Ліна КОСТЕНКОЇї вірші вчили напам’ять навіть ті, хто ніколи не любив поезії. Її мовчання було вибором. А слово - зброєю. Поет, інтелектуалка, моральний авторитет, яка відмовилась писати “на замовлення”. І одна з тих, хто не відмовилась від своїх - навіть тоді, коли за це карали. 📚 У 1960-х вона підтримувала репресованих митців - Івана СВІТЛИЧНОГО, Василя СТУСА, Івана ДЗЮБУ.🖋 Виступала проти арештів, підписувала листи протесту, відмовилась публічно засудити “неблагонадійних”. Результат - 16 років тиші навколо її імені: заборона друку, цензура, викреслення з контексту. Але її слово - жило.«Мої рядки - це все, що я могла зробити, коли не можна було робити нічого», - говорила вона. 📖 У 1987 вийшла її збірка «Неповторність», а у 2010 - роман у віршах «Записки українського самашедшого», що став літературною подією.🏅 Вона відмовилась від Шевченківської премії у 1967 році. І не приймала нагород від режимів, які вважала неприйнятними. Не шукала слави. Не просила мікрофона. Але коли говорила - слухали всі.