Я від вчора не зміг послухати жодної пісні.Але при тому в голові постійно грають Михайлові мелодії, його прості і незарозумілі слова.В голові постійно грає «танцюй зі мною повільно», але мабуть психіка ніяк не приймає це, тому я мимовільно навіть в думках проспівую «дихай зі мною». Учора подзвонивши Івану Брикульцю аби просто поговорити і спитатись «як ти?», то він каже мені: «я кричав як в кіно: ЦЕ НЕ ЛЮБООВ!» і сміється сам з себе. Мені теж смішно, бо ми ось такі - разючі і слабкі, не знаємо що робити з емоціями і почуттями і все що нам залишається, то це робити як робив Михайло - усе вкладати в творчість. Завдяки ній Михайло був живучіший всіх живих. Як я закоханий в музику! Через це за Михайла болить ще дужче, бо згасла ще одна пристрасть і закоханість яку ми з ним могли розділити з першої зустрічі. Зараз я себе переконую, що Михайлова пристрасть не згасла, а він просто забрав її з собою і буде дарувати її усім у кого вона лише загорається. Хочеться в це вірити. Михайло умів додати віри людям. У них таке велике кохання з Сашою! Дякую вам за ваше кохання, що дарувало таку щиру, чесну і безумовно талановиту творчість. Дякую, Михайло.Дякую і співчуття Саші.Дякую ADAM!P.S. відео вам з дня нашої безтурботності з закадровим голосом Міші.