ПІДСУМКИ ПРАВОПИСНОЇ ДИСКУСІЇ
Микола Скрипник

Не так давно закінчилась скликана Народнім Комісаріятом Освіти, Всеукраїнська Конфренція в справі упорядкування українського правопису. Та конференція підвела підсумки довгій історичній смузі розвиткові української культури. На протязі останнього півтора сторіччя питання правопису все частіше стояло перед українським письменством, викликало багато шукань і вагань. Пригадаємо коротко головніші риси тої історії. Перед усім треба зазначити, що всі ті шукання й вагання були не лише спробами віднайти найліпші форми для виразу української мови, але виявляли також особливі історичні течії, мали свій політичний сенс, були виявленням політичної боротьби на грунті українського правопису. Візьмемо хоча-б перше питання, що зустрічається в справі правопису, в справі альфабету. В цьому питанні ми на протязі останнього півтора сторіччя мали досить гостру боротьбу різних напрямків. Перші представники нової української літератури в кінці 17-го з початку 19 ст. ст. писали звичайною російською абеткою, передаючи українські звуки звичайними літерами російської гражданки, лише наближаючи їх вимову до українських звуків. Эней бувъ парубокъ моторныйИ хлопець хочъ куды козакъ. Одначе нецілковита пристосованість російської абетки до української мови була очевидна уже давно. І тому уже в першій половині 19 сторіччя з'явився так званий етимологічний правопис, що дав українським звукам написання не за фонетичною вимогою, а за їхнім етимологічним походженням. Наприклад: слово «піп», «сіль», «вівця», «ніс», «зберіг» писалося «пo‌‌п», «сo‌‌ль», «вo‌‌вця», «нo‌‌с», «зберe‌г» і т. инш. Також заводили літеру «ять», в цьому правопису, для передачі українського звука «і», наприклад: «німий», «хліб», «білий». «Нѣмий», «хлѣб», «бѣлий» і т. инш. Ці правописи етимологічний і російський панували в українському письмі до 60-70 років, доки їм на зміну не прийшов так званий фонетичний правопис - «кулішівка», правопис, що єго завів відомий український діяч Куліш. Цей фонетичний правопис є і нині загально вживаний. Його характерні риси - введення йотованого звуку, вживання літер «і», «ї» та «и» широко замість не властивих українській мові літер, твердого знака «еръ», «ять», «ё», а також вживання йотованого «о», («йо»), а після м'ягких шелестівок «ьо». В 80 роках відомий український письменник Драгоманів пропонував завести новий правопис, так звану «драгоманівку», що відрізнялась від «кулішівки» передусім скасуванням так званих йотованих голосівок. Замісць «я», «є», «ю», «ї», драгоманівка вживала на письмі «j», «jа», «jе», «jу», «jі», а після шелестівок «ьа», «ьо», «ье», «ьу». Наприклад: «льуди» рівнялося «люди», «бjу» рівнялося «б'ю», «jіjі» рівнялося «її», «jавір» рівнялося «явір», «тjіjеjі» рівнялося «тієї», і т. инш. З поміж другорядних правописних течій можна зазначити ще Гацука, що пропонував вживати півголосне «у», а саме «у», в таких словах як «увесь» рівнялося «ввесь», потім «сіу» рівнялося «сів», «буу» рівнялося «був» і т. инш., та Желехівського, що його правопис досить був поширений в Галичині. Його правопис має такі найбільш характерні риси: вживання «і», «ї», після шелестівок найбільш там, де було «ять». Коли додати ще прихильників переходу на латинський альфабет, то в зазначених течіях ми маємо всі найголовніші риси в історії українського правопису. Треба зазначити, що історична боротьба тих правописних течій була одночасно і історичною, політичною боротьбою різних політичних угруповань й течій. Тепер навіть не можна уявити собі, як гостро проходила тая боротьба, з яким шаленим обуренням провадилася вона. Досить згадати, що так званий етимологічний правопис був одночасно політичним прапором цілої політичної течії, так званих «москвофілів».
Частина №1
Повернутися