Нещодавня розлога публікація в «Українській правді» викликала жваву дискусію щодо справжніх ідеологічних поглядів Гетманцева. Чи справді, як зазначили автори статті, вони полягають в тому, що «великий капітал затиснутий у залізобетонні податкові рамки, а соціальне благо порівно роздане між усіма»? Думаю, слід це прокоментувати.В моєму ідеальному світі і великий, і середній, і маленький капітал діє за законом, в тому числі податковим, його не порушуючи.В моєму ідеальному світі, парламент не проводить «солодкі» корупційні пільги на користь цього ж бізнесу, загортаючи їх у популістську обгортку, а чиновники працюють у визначений законом спосіб і виключно в його межах. Працюють на державу і суспільство, а не на те, аби один бізнес мав неконкурентні переваги перед іншим.В моєму ідеальному світі — закон один для всіх і всі несуть відповідальність за дотримання його норм.А перерозподіл національного доходу через бюджет здійснюється не «порівну між усіма», а за принципами суспільного блага і соціальної справедливості. Зокрема так, щоб держава могла інвестувати в розвиток, людина, принаймні, прожити на пенсію, а вчитель — зібрати до школи свою дитину на свою зарплату. Так, це мій ідеальний світ. Його фундамент — верховенство права, солідарна відповідальність та спільний вклад в майбутнє країни. За це і виключно за це я борюся.І ні, це в жодному разі не «прорадянський ресентимент». Прорадянський, або навіть проросійський ресентимент — це, передусім, «двоєдумство». Коли сучасні освічені люди обурюються бідністю, низьким пенсіям і зарплатам в державному секторі, але одночасно критикують мої підходи та знаходять нормальним три чеки в ресторані, купівлю контрабанди в будь-якому ТРЦ, замовлення її ж в інтернеті. Це, як раз, про «жити треба по совісті, а не по закону», чому нас всіх, схоже надто добре вчив покійний Толстой.І так, щось мені підказує, що ідеальний світ Гетманцева є ідеальним світом всіх адекватних людей і всього, без жодного виключення малого, середнього і великого не корупційного українського бізнесу. Навіть якщо подекуди хтось, забитий псевдо-ліберальними трендами, боїться говорити про це публічно.