​Крістофер Нолан ніколи не мав смартфона й ніколи не надсилав імейлів. Каже, річ у рівні відволікання: якщо сам пишеш свій матеріал і сценарії, сидіти цілий день у телефоні просто некорисно. Сценарії акторам він передає з рук у руки — Кілліан Мерфі згадував, що заради «Оппенгеймера» Нолан прилетів із Лос-Анджелеса, щоб особисто вручити йому паперову копію історії прямо в руки.І весь його сторітелінг про це саме — про час, у якому нічого не смикає за рукав. «Мементо» тече назад. «Початок» ділить час на рівні, де що глибше падаєш, то повільніше він тече — хвилини нагорі стають годинами внизу. «Дюнкерк» плете тиждень, день і годину в одну точку. А про трагедію з часом в «Інтерстелларі» важко згадувати без сліз. Час у Нолана — не тло, а матеріал, з якого зроблена історія. Він гнеться, розтягується, ламається. І глядач не заплутується, бо всередині кожного фільму — проста людська ставка: встигнути, врятувати, повернутися. Бути зрештою поруч з дитиною. Те, що важливіше за усе на світі. Більше методів сторітелінгу Крістофера Нолана та ще інших 17 авторів і авторок — у ґайді «Сторітелери»: https://storytellers-guide.lovable.app/