В новому «Супермені» є доволі промовистий епізод: Коли оголосили евакуацію з Метрополіса, нам показують стареньку жіночку, яка взяла з собою рятувати маленьку черепаху. Джеймс Ґанн тут чітко показує людську емпатію: як ми рятуємо наших тваринок, наших друзів, навіть в страшних ситуаціях. Мені не подобаються такі порівняння, яке я зроблю далі, але це неможливо ігнорувати, тому що це частина нашого життя прямо тут і зараз. Сьогодні росіяни вдарили ракетами по селищу Ярова на Донеччині. В момент, коли люди отримували пенсії. Вже понад 20 загиблих. Переважно це старі жіночки, які не змогли врятувати ні себе, ні черепашку. Водночас з тим, як цивілізований світ показує такі сцени і вчить емпатії, відбувається ось таке. І відбувається у світі, де немає Супермена (який, до речі, рятує там також одну країну від агресії іншої). Який тут висновок? Та висновок завжди один: росія — країна-мразь, країна-терорист, і кожен росіянин і кожна росіянка в цьому винні. А Супермена ми можемо знайти лише на екрані, або на сторінках коміксів.