«Я почав писати «Життя хлопця» без жодного плану, але з купою ідей. І раптом це полотно ожило. І не просто ожило — воно заграло якоюсь дикою силою, якої я майже ніколи не відчував у своїй роботі раніше. Я буквально летів під час письма».Це слова Роберта Маккемонна до одного з перевидань його культової книги «Життя хлопця», яка нещодавно вийшла українською у видавництві «Жорж».І це схоже на те, як читається книга. Я підходив до неї без якихось особливих очікувань, але з кожною сторінкою захоплення лише збільшувалось. При тому, що хоч тут і є основна сюжетна інтрига (хто скоїв вбивство?), сама історія дійсно виглядає як буквально життя хлопця. Корі грає з друзями, ходить в школу, не любить вчительку, грає з собакою, живе своє життя, і з ним трапляються різні пригоди. Без проблем можна робити серіальну екранізацію й розтягнути шоу на кілька сезонів. Цей текст можна назвати tour de force сторітелінгу. З французької це буквально перекладається як демонстрація сили. В літературі це досягнення майстерності й уяви, коли автор демонструє повний контроль над усіма аспектами оповіді — стилем, структурою, ритмом, тоном, персонажами і темами. Як це проявляється в «Житті хлопця»? Це багатошарова (тут відсилка до промови Шрека, в якій він пояснює Віслюку, хто такі оґри) історія, яка при цьому не втрачає цілісності оповіді. Це і детектив, і горор, і магічний реалізм, і соціальна драма, і глибока особиста історія дорослішання. А кожна глава майже окреме оповідання, але врешті-решт усе сплітається в одне полотно дитинства.Те саме стосується і тем роману. Життя й смерть, втрати, расизм, віра, страх та надія — усі вони не декларуються напряму, а проявляються у звичайних сценах: розмові з батьком, поїздці на велосипеді, страху темряви тощо. Роберт Маккемонн створив повноцінний світ і показав майстер-клас зі сторітелінгу, тому якщо ще не читали «Життя хлопця» — обов’язково зробіть це. Отримаєте приблизно 13 годин насолоди.in book we trust