продовжуємо знайомити вас із поетами, яких ви зможете почути на літературнику 31.05Катерина Балашова – родом з Луганська, живе в Києві. Пише й перекладає вірші українською й англійською. Укладає самвидавні збірки, оформлені власними колажами й витинанками.У 2019 році була співорганізаторкою Поетичного простору o.poetry у Києво-Могилянській академії.У 2021 році стала лавреаткою III премії літературного конкурсу від видавництва "Смолоскип" зі збіркою "Інфінітив".У 2023 році створила першу самвидавну поетичну збірку "Тиша і Тріск", кілька поезій з неї були перекладені англійською й нідерландською.У 2024 році поезію "повернення" було обрано для презентації шрифтів на виставці "Діалоги. Майстерня каліграфії та шрифту" на Книжковому Арсеналі.Публікує творчість і переклади на власному сайті "Палісадник".///ЖивеБувають роки, коли у квітніу трави входжу і зникаю:раз – і вже чужа, німа, немовхвилина, що минула.Повітря відбиває і дрібнитьзеленавий легіт,розпросторений,звеснянілий,його ледь чути.Питаю в тонколезої травинки:"Як ти знайшла свій шляхна цю високу землю?""Як і всі – вийшла на вершинутанцювати й лишилася,вросла у ґрунт і рух.І ти теж залишиш по собілегку стеблину і свої квітневі риси,навіть коли зійдеш униз.Дивисьуглиб, чи бачишсвоє змолоджене лице,а друге, третє? Торік ти не прийшла,тому на цьому місці вивернений шматсухим корінням догори.Вся молода трава крокує по слідах старої,ми маємо рости.Рости!"Вони знають, це так страшно –знову й знову зеленішати,виштовхувати з себе квітку,а потім обсипати нею землю,бо на те потрібні сили.Але на горі цій не буває сумно:тут ми ближче, ніж близькі.І я завершуюся.Нове лице покотитьсястарим шляхом додолу.