А він же щиро хотів грати за Реал.

Справді!

Усе вирішувалося у червні 1991-го, і позаяк вирок у справі Босмана ще не оголосили, то трансфери були по суті джентльменськими угодами.

Луїс Енріке, якого вже тоді прозивали Лучо – на честь мексиканської зірки Лучо Флореса – був найяскравішим гравцем у рідному Расингу. В дебютному сезоні Прімери він забив 14 голів, піднявши Хіхон на 5-те місце.

Хто не хотів молодого супербомбардира? Барселона, Реал, Атлетико – всі тут як тут.

Ба більше, це каталонці мали кращі стартові позиції через товариські стосунки президентів – Хосепа Луїса Нуньєса та Пласідо Родрігеса, який переконував ЗМІ:

"Реал може домовитися з гравцем, але не з клубом. Я дав усне зобов'язання Барселоні. Для неї діє особлива ціна. До Мадрида він перейде тільки у разі виплати 250 млн песо відступних".

І що ви думаєте?

Виплатили!

Скаути "Вершкових" так нахвалювали юне дарування, що президент Рамон Мендоса махнув рукою.

"Підписатися у Реалі – здійснення мрії. Варто було це зробити, хай навіть я втратив 15% від суми трансферу, які б отримав, якби перейшов до Барселони.

З самого початку, я був певен, що гратиму тут. Це велика честь. Гравці, що приїздять сюди, майже ніколи не покидають клуб розчарованими. І якщо вже мені випав шанс обирати, то я обрав Реал", – так заявив Лучо, коли сага завершилась.

Натомість Йохан Кройф, що запрошував його до Dream Team, звучав ображено – мовляв, не такий вже Лучо і сильний, як малюють.

Ну чим не початок шляху істинного мадридиста, якого б не одне десятиліття обожнював "Бернабеу", а на "Камп Ноу" – проклинали?

Втім, все пішло шкереберть.

Чтиво про єдиний прямий трансфер із Сантьяго Бернабеу на Камп Ноу за останні 50 років читайте повністю тут.