"Якщо один християнин робить погано, він один за це несе відповідальність, а якщо погано робить один єврей – за нього відповідають всі євреї", – підмітила Анна Франк.Рідня чекала Гірша місяць, та він не з'являвся.Аж у грудні 1938-го Гелен написали, що її чоловік у французькій психлікарні. Від страху за сім'ю і перенапруження він втратив пам'ять і бродив босим по коліях.Гелен поїхала і забрала його додому, витримавши осуд цілого кварталу.Якби ні... вже у 1939-му всіх психічно хворих регіону звезли разом і вбили у газових камерах Центру евтаназії Графенек.Гіршу тоді пощастило – під опікою Гелен, сина Гайнольда й доньки Естер він швидко приходив до тями. У 1940-му Юліус вже працював у гетто."Мій батько ніколи не думав, що німці зможуть щось з ним зробити. Він не міг уявити, що вони вб'ють солдата і футболіста збірної. Він був пов'язаний з Німеччиною, він був пронімцем, як і його брат. Для нього було так принизливо виконувати примусові роботи. Він був хорошою людиною, завжди таким розуміючим", – зітхала Естер. Їй було майже 15, тож вона бачила усе.Бачила перші потяги до Аушвіца, що прибули в 1940-му. У тих списках Гіршів ще не було, бо вони вважалися "мішлінгами", "напівкровками" завдяки Гелен.Бачила, як начальник пошти Карлсруе, ризикуючи життям, пропонував вивезти Юліуса до Швейцарії, проте марно чекав цілу годину – той відмовився кинути сім'ю.Бачила, як у 1942-му батьки домовилися фіктивно розлучитися, аби відтермінувати концтабір для своїх дітей. Чтиво про замученого в Аушвіці нападника Бундестім до Дня пам'яті жертв Голокосту читайте повністю тут.