Я народився на Півдні України, в населеному пункті, що зараз під окупацією. Все своє життя до приходу кацапів, я спілкувався викривленою кацапською, з домішком суржика, який притаманний для нашої місцевості. Я ніколи не парився за мову, якою розмовляв, бо це мова, якої навчили мене мої батьки. Проте, мушу визнати, що від початку повномасштабного вторгення, мені ставало дедалі огидніше вимовляти слова, які вимовляє ворог. І я поступово почав переходити на нашу рідну, українську. В соціальних мережах я по цей день спілкуюсь з усіма найпрекраснішою мовою в світі, в побуті з рідними- це той же суржик, але зазначу, я себе дедалі більше ловлю на тому, що просто перестаю думати кацапською, я забуваю слова на кацапській, мені простіше формулювати речення українською. Якщо раз на місяць в мене з'являється година-дві для перегляду фільму, я обов'язково шукаю український переклад, бо фільми кацапською не сприймаю взагалі. І мені це подобається. Але до цього я дійшов свідомо і самостійно. Тому я ніколи не зайобую людей в чатах стосовно мови. Бо мова - вона в голові, вона в нашому мисленні, в свідомості, в серці. І коли кожен самостійно до цього дійде, буде набагато краще, ніж тикати носом один одного. Бо знаю по собі, чим більше тебе чимось зайобують, тим менше бажання те робити. Живіть із Батьківщиною в серці. Намагайтеся мінімізувати в своєму житті те, чим живе ворог. Слава Українському народу! Смерть російським окупантам! #admin