i didn't ask for this

Я - частина руху, який весь час його існування ненавиділи та намагалися знищити всі зовнішні сили.В області "політичного" у найширшому сенсі, я вірю лише в український правий рух, в його боротьбу та перемогу. Мені плювати на вічний пошук улюбленців публіки, на авторитет зовнішніх сил, на розборки, яка метрополія для країни краща та на зміни погоди у світі міжнародної політики, бо український правий рух невпинно вів боротьбу та розвивався увесь час свого існування - в нестерпних умовах повного знецінення його здобутків суспільством, в умовах страшних репресій - навіть коли всі націоналісти сиділи у тюрмах; так і на цій війні - він лише розквітнув та посилився.Що нового для мене в тому, що хтось на Заході поводить себе врозріз з умовно "нашими" інтересами, чи що хтось на Сході вирішив нас знищити просто за сам факт нашого існування? Чи що є збочені люди, які закликають знищити етнічне ядро нашої нації чи споганити молодь ідеями виродження? Щоразу, як з'являється черговий провісник одкровення про вирішення наших проблем таким-то паном - можна відчути лише огиду від того, що ця людина настільки недалека. Нічого нового для мене і в питаннях виживання нації. Багато хто ніби вчора народився – з такою істерикою підходити до цього питання. Цілком очевидно, що треба як захиститися від прямого ворога, так і відтворитися – з використанням будь-яких методів для стимуляції репродукції етнічного ядра українців. Тут можна зробити відступ для всіх, хто себе відносить до правих у інтернет-баталіях - більшість з тих, хто веде риторику особистої неучасті у війні для того, щоб "зберегтися" та щось відтворити - ніколи нічого не побудували у своєму житті, не здатні нікого ні до чого організувати та створити з нуля. Інакше б всі давно це вже зробили, всіх покарали б, всіх перемогли та все побудували б. Іронізувати, гірко сміятись, корчити з себе всебічно розчарованого в світі занепаду та висловлювати огиду до всього - можливо, й справді поганого, будучи при тому бездіяльним - це позиція премудрого боягуза.Правий рух на війні тому, що війна його вишколює. Завдяки важким випробуванням людина стає вище за себе вчорашню, саме так створюється та загартовується провідна верства нації - і ніяк інакше, що б собі хто не думав. Так були побудовані найкращі військові підрозділи - це осердя нації.Український правий рух бореться за праву Україну. Щоб прекрасна Україна майбутнього стала саме такою завдяки його зусиллям - народ має вижити і має бути достатньо землі та ресурсів для нього, і тому правий рух, в обличчі створених ним бойових підрозділів, захищає Україну - своє, власне, кров од крові.Коли зараз всіх хитає від нових новин, я ще раз нагадаю, що українство взагалі може існувати як історична нація лише завдяки героїчним зусиллям українського націоналістичного руху 20-го століття, і завдяки провідній верстві українства взагалі - а нею в недавні та нинішні часи є саме праві пасіонарії, так само як у Старій Україні були козаки. Нічого путнього та достойного більше в Україні не було та не може бути. Всі мають сконцентруватися на боротьбі українського правого руху та розбудовувати його, розвивати, брати участь в його найбільш зухвалих авантюрах та складних випробуваннях залізом та кров'ю. Все інше це декорації, шум, тимчасові та плинні речі. Наші ідеї правильні - тому що вони святі і праведні. Вірте тільки в Правицю та борітеся тільки за її перемогу. Проти всіх - за Україну.

Які ще існують мотиви воювати?Помста непоганий мотив, але для ефективності має бути прикріплена до далекосяжної ідеї – а про те написано згори.Самоствердження, бажання слави, самореалізації, імпульс лідерства. Це достойна, архаїчна, правильна мотивація. Логічно, що у війні на виснаження вона швидко згасає, втім – буває навпаки: лишається тільки вона. Є й в цьому прикрі "стіни реальності": стикаючись із сталою системою посад і звань, яка не передбачає "меритократичного" підходу, багато природжених лідерів чи просто достойних воїнів, що не здобули до повномасштабки ніяких звань, вигорають під час довгого шляху солдат-командир вогневої групи-командир відділення-і так далі, в той час як офіцер з вишу, резерву або з кафедри, може сходу отримати офіцерську посаду. Війна народила багато "офіцерів військового часу" – оце справжня сіль землі, але дорости з солдата вище командира роти за час повномасштабки – то мабуть дуже рідкісне явище.І, нарешті, гроші. Славу ти можливо й здобудеш – але переважно у своїх же колах, ідейний порив здійсниш – вклавши всю свою волю в ризикову, важку, довгу, кропітливу роботу. Платня у 190+ тисяч, якщо людина регулярно на передній лінії, це непогано, але насправді треба набагато більше. Ризик коштує грошей. Пограбувати чи іншим чином щось здобути, якщо спиратися на архаїчні чинники мотивації, не можна, бо що ти дістанеш в випалених посадках, окрім – в кращому випадку – стандартного військового луту? Лишається лише надія на гроші, багато грошей на картці приватбанку. І коли вони починають витрачатися на цілком раціональні потреби, виявляється, що навіть найбільш повна платня – 22+100+70 – це не так вже й багато. Геть не дає відчути себе козаком-найманцем.Тож: ідея, слава, гроші. Щоб перше і друге спонукали воювати – треба виховання, матеріальні втілення правої національної ідеї в суспільстві, меритократична система в армії та пріорітет щодо всіх можливих посад для вихідців з штурмової піхоти, щоб було третє – хтозна, мабуть десь з тумбочки треба дістати ще більше грошей на військо.Чисто на перших двох мотивах відчайдушні козаки, фанатики України, влаштували в умовах безнадії Зимові Походи, створили націоналістичну мережу по всьому світові та повстанську армію, а потім – відродили праву спільну справу в умовах панування зневіри та всеохопної гіркої іронії, якими було все пронизане починаючи з 90-х і до зараз.Третій – чисто кондотьєрський – активно використовує зараз наш ворог, а проявив цей фактор себе цілком чудово у безідейних війнах блискучих епох Європи. Адреналін, що б'є в голову воїну, вимагає особистого вивищення – висока платня є його частиною. Ним можна знехтувати, коли є можливість на повну задіяти попередні фактори, і треба підключати, коли їх недостатньо.А якщо не брати до уваги жоден з цих факторів, то далі буде те, що ви зараз бачите у зведеннях з фронту.

Під рубрикою «План перемоги».Друзі, в Україні знайшлось ще одне підприємство, критично важливе для функціонування економіки в особливий період. Ні, це не виробництво дронів чи мінометів (до речі, завод «Маяк» досі не відновив виробництво українських мінометів через відсутність замовлення з боку Міноборони). І навіть не підприємство «Балістика», що виготовляє тактичне спорядження для української армії (жоден співробітник «Балістики» так і не був заброньований). Це – відомий своєю чесністю, непідкупністю та високим професіоналізмом рекламний листок під назвою «Українська правда», який обслуговує олігарха Пінчука. Щоправда, власником цього «критично важливого підприємства» є компанія, зареєстрована на Кіпрі, а кінцевим бенефіціаром – громадянин Чехії Томаш Фіала. Але хіба хтось сумнівається, що саме «Українська правда» наповнює український бюджет податками з безграмотних «заказух» та примітивної «джинси»? І що саме УП, а не якась там «Балістика», зранку до вечора тільки й займається тим, що кує перемогу?Пам’ятаєте, як три тижні тому «Українська правда» влаштовувала істерику з розповідями про те, що на її бездарний і продажний колектив «тисне влада»? У чому цей тиск проявлявся, так ніхто й не зрозумів. І лише зараз стало відомим, що в такий спосіб Пінчук і Фіала вибивали безкоштовну бронь для співробітників свого піар-проєкту.На фото: наказ міністра культури та стратегічних комунікацій України від 03.10.2024 №676 про визначення критично важливим підприємством ТОВ «УП Медіа Плюс», що належить зареєстрованій на Кіпрі офшорній компанії «Драгон капітал інветсментс лімітед».

Чому вбили саме Фаріон? По-перше, вона – явно легка ціль. Вона вже пішла з політики, вела собі цивільне життя у Львові, не мала охорони, ходила читати лекції, навряд дотримувалася навіть мінімальних заходів безпеки і конспірації. Абсолютно беззахисна стара жінка, повністю заглиблена в свої мовні справи, "божа кульбабка", коротше кажучи. По-друге, при цьому вона скандально відома в Росії, насамперед, та в Україні – як завдяки своїй минулій політичній діяльності, так і завдяки провокативним журналістам: невдалі інтерв'ю з аж надто різкими висловлюваннями стосовно мовного питання серед військових надали її скандальності новий виток. Це особа з суперечностями: там і закиди про компартію, і крінжове відео, що стало мемом про "негрів у вишиванках" – тобто, якби вона просто собі воювала за мову та цитувала Донцова, то її діяльність була б прямою, як палка. Якби не ті дії, що стали мемом, та якби було помірніше ставлення до російськомовних східняків – не було б грунту для багатьох скандалів чи глузувань; а якщо б вона була стриманіше стосовно військових – не було б і недавнього скандалу. Тим не менш, зазначу: вона ідейний та палкий борець за одну з ознак класичної національної держави – мову; вона дуже добре обізнана у ідеології українського інтегрального націоналізму, і вона, зі своїм ядром шанувальників – одна з цеглинок успіху націоналістів на парламентських виборах до Майдану, а то був дійсно видатний прецедент – Михальчишин у Раді, хто б міг до того випадку про таке подумати?Врешті, чому саме російський слід – в якості маніпуляторів/провокаторів, або прямих замовників та організаторів? Тому, що залегендований маніфестом "езкзальтований одинокий правий юнак" в чистому вигляді, без зовнішніх втручань, якщо б і пішов на справу, то проти більш очевидних та скандальних цілей, які постійно миготять та екранах новинних стрічок – скільки проросійських політиків навколо. Український правий ідеаліст per se, знаючи про усю історію боротьби українських правих, ніколи б не скотився до такої хуєти, як план вбивства старої бабці з партії "Свобода". Максимум, що міг би хтось радикально та зле налаштований до Фаріон зробити – це може сказати би щось погане про неї – але ж ніяк не вчинив би її вбивство. Навіть той, хто вибудував би собі максимально параноїдальну картину світу, не додумався б у переліку своїх об'єктів ненависті до Фаріон. Це можливо лише за умови чіткого направлення дій ззовні, або ж прямої організації та створення публічної легенди до дій. А тепер – навіщо. Як я вже сказав, замовники цього вбивства мають намір посіяти атмосферу недовіри, створити привід для "полювання на відьом", чисток, спричинити пошуки винних серед якоїсь ноунейм правої молоді. Коротше кажучи, дестабілізація обстановки для удару по найбільш пасіонарній частині населення України – українських правих.Не випадково ж це все коїться в умовах, коли активно йдуть розмови про перемовини, завершення війни та умови миру; наймані ідіоти палять автомобілі військових; незрозуміло поки, чим закінчаться вибори в США. Цілком можливо, що таких ударів по українських правих може бути більше – можливо, не тільки по особах із символічною цінністю, як науковиця та екс-політик Фаріон, а й по тих, хто прямо задіяний у захисті України. І до таких спроб ворожих дій ми маємо бути готовими. Робота російської розвідки зараз явно максимально посилиться.