Коли ви йдете до лісу, то дивитеся на дерева й бачите: жодне з них не схоже на інше.

Одні нахилені, інші стоять рівно, є вічнозелені — яких тільки не буває 🌲

Дивлячись на дерево, ви легко розумієте, чому воно саме таке. Комусь не вистачало світла — і воно потягнулося вбік. На інше впало зламане дерево — і йому довелося викривитися, щоб вижити. І вам не спадає на думку сприймати це на власний рахунок чи засуджувати. Ви просто дозволяєте деревам бути. І приймаєте їх.Але поруч із людьми цей погляд часто зникає.

Ми починаємо оцінювати й порівнювати:«Ти такий», «я інший», «а він узагалі не такий, як треба». Порівняння й пошук недоліків займають місце ясного бачення світу.Спробуйте дивитися на людей, як на дерева. Приймати їх такими, якими вони є 🌿

Адже ми не знаємо, які життєві бурі їх нахилилиі які випробування зробили їхній характер жорсткішим. Можливо, замість осуду варто обрати співчуття. Замість порівняння — розуміння.А замість дистанції — теплий, уважний погляд, який дозволяє і нам самим рости вільніше.

Світлячки 🌞