Два канадські вчені ввечері сидять у барі і похмуро п'ють віскі.- Слухай, Джеку. Тобі не здається, що ми потихеньку деградуємо? Дивись: наші дні одноманітні. З ранку ми встаємо, одягаємося і йдемо ботати, ботаємо до вечора, а ввечері ми йдемо в цей бар, де упиваємося віскі до блювотини, потім хтось відносить нас додому, де ми з ранку встаємо, і так далі. Тобі ніколи не хотілося якось урізноманітнити наше дозвілля?- Ти маєш рацію, Бобе. Хотітися хотілося, але як?..- О, я тут погортав журнал, там пишуть, є безліч методів. Наприклад, можна в щось пограти. Ось хоча б у загадки.- Загадки? Це як?- Це досить просто. Я загадую якесь слово або, скажімо, поняття, а ти починаєш ставити мені запитання, щоб я міг відповідати тільки «так» чи «ні»: солодке? солоне? їстівне? неїстівне? кругле? квадратне? — і в такий спосіб намагаєшся вгадати, що я задумав. Давай?- Хм… Ну що ж, загадуй.І Боб загадав "Алгебри Вірасоро".- Я готовий, Джеку. Давай свої запитання.- Та-ак, питання. Ну, ось, скажімо… це квантове? Точніше, це можна квантувати?- Е-е… Ну, в принципі, в принципі, можна.- Алгебри Вірасоро.