Частина 1

Родові закони: чому в житті повторюються складні сценарії?

Кожен із нас приходить у цей світ завдяки двом людям — мамі й татові. Для нашого народження потрібна була енергія обох. За нашими батьками стоять їхні батьки, за ними — попередні покоління, і так углиб історії роду.

Усі ці люди, незалежно від того, живі вони чи вже пішли з життя, формують певну систему, до якої належимо і ми. Її можна назвати родовою системою або просто Родом.

Через батьків ми пов'язані зі своїм родом. І, якщо дивитися на це крізь призму системного підходу, ця належність може бути для людини джерелом внутрішньої опори, сили та відчуття зв'язку з життям.

Водночас у родині можуть залишатися непрожиті історії, замовчувані трагедії, виключені люди, невизнані втрати. У системній психології припускається, що такі історії можуть впливати на наступні покоління — особливо тоді, коли про них мовчать або намагаються назавжди стерти їх із пам'яті.

Хто належить до родової системи?

Родова система значно ширша, ніж просто перелік кровних родичів.

До неї можуть відносити:

усіх дітей, які народилися в родині, зокрема тих, хто помер у ранньому віці;
ненароджених дітей, вагітності, що завершилися викиднем або абортом;
усиновлених та прийомних дітей;
батьків, бабусь і дідусів, прабатьків та інших предків;
дітей, онуків і наступні покоління;
партнерів, подружжя та людей, із якими були значущі емоційні чи інтимні стосунки;
людей, які свого часу врятували когось із членів родини або зробили для неї щось надзвичайно важливе;
людей, які завдали родині значної шкоди;
тих, чия доля була особливо складною: людей із тяжкими хворобами, інвалідністю, психічними розладами, а також убитих, загиблих чи тих, хто вчинив тяжкі злочини.

Отже, родова історія може охоплювати величезну кількість людей та подій.

Одні історії стають джерелом вдячності й сили. Інші залишають по собі біль, сором, провину або мовчання.

Саме тому важливо не лише пам'ятати про «хороше» минуле родини, а й визнавати складні сторінки її історії.

Закон належності

У системному підході існує ідея, що людина, яка одного разу стала частиною родової історії, не перестає бути її частиною лише тому, що про неї більше не говорять.

Іноді сім'ї намагаються забути когось через сором, біль або осуд. Зникають фотографії, ім'я людини перестають згадувати, дітям нічого не розповідають.

Але замовчування не означає, що подія перестала існувати.

Особливо це стосується ранніх смертей, абортів, викиднів, відмови від дітей, важких сімейних конфліктів, розлучень чи трагічних доль.

Визнати факт існування людини — не означає схвалити її вчинки.

Можна засуджувати злочин, але водночас визнавати, що така людина була частиною історії сім'ї.

Іноді просте внутрішнє: «Ти був частиною нашої історії. Я визнаю цей факт» — стає способом припинити боротьбу з минулим.

Закон заміщення

Одна з ідей системного підходу полягає в тому, що коли когось із членів родини повністю викреслюють із сімейної пам'яті, його історія може проявлятися в житті наступних поколінь.

Наприклад, у родині був чоловік, який мав залежність і помер через передозування. Рідні вирішили ніколи більше про нього не говорити. Його фотографії прибрали, ім'я не згадували, а дітям нічого не розповідали.

Через роки підліток із цієї сім'ї починає поводитися так, що батьки помічають у ньому небезпечні схожі тенденції.

Це не означає, що доля дядька автоматично визначила долю хлопця. Але замовчана сімейна історія може залишити багато запитань без відповідей.

Тому важливо не робити вигляд, що складної сторінки не існувало.

Про неї можна говорити спокійно, без романтизації та без осуду:

«Так було. Це частина нашої історії. Але це не твоя доля. Ти можеш обрати власний шлях».

Саме таке розділення минулого й сьогодення допомагає людині перестати несвідомо ототожнювати себе з чужою історією.

#системнірозстановкионлайн #розстановкиірпінь #квантовірозстановки #психологірпінь #психотерапевтонлайн #енергопрактик