Єлісєйські поля

Наразі спостерігаємо появу та конкуренцію «мирних планів». Скільки їх? Чому відбувається така «миролюбна какофонія»? В чому проблема таких мирних ініціатив? На мою думку, мирний план має бути один, диктувати його має Україна і він повинен грунтуватися на таких базових принципах: ⁃ нічого про Україну без України; ⁃ жодних територіальних поступок в обмін на мир; ⁃ забезпечення незалежності, суверенітету і національної ідентичності України; ⁃ створення умов для зміцнення обороноздатності українських збройних сил; ⁃ заходи санкційного характеру для покарання агресора; ⁃ жодних компромісів щодо членства України в ЄС і НАТО.Майбутній візит Премʼєр-міністра Індії в Україну. Яким він буде і чому саме зараз? Що можна від нього очікувати? Яка насправді була реакція Моді на обстріл агресором дитячої лікарні Охматдит?Вибори в США. Що має робити українська дипломатія, влада і політикум, аби забезпечити двопартійну підтримку?Безпекові угоди. Навіщо вони? Яка їх якість? Нам потрібні не т.зв. “гарантії безпеки”, які не містять ані гарантій, ані безпеки. А гарантії членства в НАТО! Десятки договорів про співпрацю у сфері безпеки і оборони з Україною не зроблять для миру, безпеки і стабільності у світі того, що здатен зробити один єдиний документ - Вашингтонський договір 1949 року. Чому?Про ці та інші питання говорили на Прямому, дивіться у відео: https://youtu.be/f77G4Ex-rSM?t=3042

Українська влада так і не знайшла дієвих аргументів та не змогла мобілізувати всі ресурси для того, щоб домогтися потрібного рішення. Це як вийти віч-на-віч з воротарем і не забити гол. Такої гольової ситуації, яка існує сьогодні, може не виникнути в майбутньому. Прикро, що ювілейним самітом не скористалися і цього разу. Жодна країна НАТО не зробила більше для зміцнення Альянсу, ніж це зробила Україна та її героїчні Збройні Сили. Ключовим у заявах лідерів країн-членів Альянсу є те, що НАТО сьогодні залишається найбільш згуртованим та найбільш дієвим за всю історію. Натомість, замовчується той факт, що ця сила Альянсу, його ефективність і дієвість, трансатлантична єдність сьогодні тримаються на плечах України та мужності і самопожертві нашого війська.Лідери не продемонстрували справжнє лідерство, стратегічне бачення перемоги України та поразки путіна, а також шляхи досягнення миру, безпеки і стабільності у світі. Яскравим проявом такої «сміливості» стала відсутність рішень про дозвіл застосовувати американську зброю проти легітимних цілей на російській території та можливість застосування за ізраїльським прикладом ППО сусідніх країн НАТО для збиття російських ракет над територією України.Варто відзначити, що за сильними положеннями декларації стосовно підтримки України і розбудови її оборонних спроможностей проглядається один тривожний дзвіночок. Ізоляція російсько-української війни залишається пріоритетом для євроатлантичної спільноти. Звідси і коментарі про небажаність збиття Польщею ракет як ймовірний ризик ескалації. В умовах війни на виснаження та обмеженого мобілізаційного ресурсу нам критично важливо змінити цей підхід. На жаль, це демонструє, що ставка москви на погрози ескалації продовжує працювати і впливати на рішення Заходу. Навіть після звільнення Харківської області, Херсону, ударів по Криму. Очевидно, що розрахунки ризиків та переваг стратегів НАТО поки не на нашу користь. Мабуть тепер союзники будуть пишатися власною креативністю щодо “незворотного шляху” України до членства в НАТО. Проте, за духом принцип незворотності був закріплений ще у відповідних рішеннях Бухарестського саміту 2008 року. Незворотність нашого курсу на вступ до НАТО є також і невід’ємним елементом Конституції України з 2019 року. От і виходить , що без запрошення до членства в Альянсі для України єдине, що є і залишатиметься дійсно “незворотнім”, так це війна Росіі проти України, НАТО та Заходу загалом. Не можна оминути увагою і вигадане союзниками для України нове випробування на шляху до НАТО - тепер це “міст”. Україна вже роками стоїть “на порозі” НАТО. Нам роками кажуть про “відкриті двері”. На минулому саміті НАТО союзники проголосили як ключове досягнення зняття вимоги щодо Плану дій щодо членства для України на шляху до НАТО, стверджуючи, що тепер потрібно зробити лише один крок, а не два. Цей крок - запрошення, якого на сьогоднішньому ювілейному саміті Україна знов не отримала. І от тепер за відкритими дверима виникає цілий новозбудований “міст”, яким можна йти дуже довго під обстрілами російських ракет. Цей міст для України НАТО будує на страху Росії. Натомість, запрошення до переговорів про членство України здатне було б зробити більше для перемоги, ніж будь-який “міст”, “двері”, “вікно” чи “незворотній шлях”. Таке запрошення і стало б проявом справжнього глобального лідерства Байдена і стратегічної могутності НАТО.