Вчора відбулась друга нарада в МВС України щодо обговорення внесення правок до законопроєктів 5708 та 5709, які стосуються врегулювання обігу цивільної вогнепальної зброї, відповідальності за її застосування та права громадян на самозахист.Окремо дякую Міністру внутрішніх справ Ігорю Клименку за ініціативу провести цю дискусію. Такий майданчик для розмови між владою, депутатами, громадськістю та фаховим середовищем справді необхідний.Під час наради я окремо наголосив на речі, яку вважаю принциповою.Коли частина депутатів, представників влади чи громадськості каже “ми проти роздачі зброї”, дуже часто йдеться не про спротив “роздачі”, бо її ніхто не пропонує. Насправді за цією тезою часто стоїть спротив самим законопроєктам, праву громадян на володіння зброєю та особливо праву на володіння і носіння короткоствольної вогнепальної зброї.Від себе скажу прямо: ВСІ проти “роздачі зброї”. Більше того, ніхто не пропонує “роздати всім зброю”.Це свідома або несвідома маніпуляція, яка вводить суспільство в оману. Замість чесної розмови про перевірки, навчання, іспити, контроль і відповідальність людям підсовують страшилку про “роздачу зброї”. Так намагаються спотворити зміст законопроєктів, налякати громадян і заблокувати саму дискусію про право законослухняної людини на самозахист.Спробую коротко пояснити.Сьогодні, за наявності відповідного віку, отримати дозвіл на зброю в більшості випадків простіше, ніж отримати водійське посвідчення. І так було завжди. Бо в Україні досі немає закону, який системно регулює обіг цивільної вогнепальної зброї. Так само немає обов’язкового повноцінного навчання і реального іспиту для набуття права на володіння зброєю.Фактично зараз достатньо отримати довідки від нарколога і психіатра, прослухати формальну лекцію про матеріальну частину зброї та “правила” поводження з нею, після чого людина отримує довідку, що вона з цим “ознайомлена”.Ще раз: жодного повноцінного іспиту. Жодного обов’язкового практичного навчання. Жодної системної перевірки навичок безпечного поводження зі зброєю.Тобто, щоб набути право керувати автомобілем, людина має навчитися водити й скласти іспити. А щоб отримати дозвіл на зброю, вона фактично може не мати реального уявлення, що це таке, і до моменту купівлі жодного разу в житті не тримати зброю в руках.Так відбувається вже зараз.Саме тому теза про “роздачу зброї” є не просто неправдивою, а шкідливою. Вона приховує головне: закон має не спростити хаос, а навпаки - встановити жорсткі, зрозумілі та прозорі правила набуття права на зброю, контролю за її володінням і відповідальності за її застосування.Коли суспільство це усвідомить, тоді значна частина страхів зникне. Бо йдеться не про доступ до зброї для всіх підряд. Йдеться про право законослухняного громадянина після перевірок, навчання, іспитів і виконання чітких вимог отримати можливість володіти зброєю для самозахисту, включно з короткоствольною.Користуватися цим правом чи ні - це вже особисте рішення громадянина. Але саме право має бути.Бо сьогодні зброю отримують або ті, хто проходить нинішню формальну дозвільну процедуру, або відверті злочинці, які просто купують її на чорному ринку. І саме законослухняний громадянин у цій системі часто залишається найменш захищеним.Сьогодні Міністром внутрішніх справ було визначено перший ключовий блок роботи: адміністрування процедури набуття права на зброю, контроль за володінням і використанням, а також відповідальність за її застосування.На мою думку, коли ці питання будуть якісно пропрацьовані, тоді надання законослухняним громадянам права на володіння та носіння короткоствольної вогнепальної зброї стане єдиним логічним і послідовним рішенням.У будь-якому разі саме для цього такі наради й потрібні: щоб усі сторони могли висловити позиції, а розмова про право громадянина на самозахист велась не через маніпулятивні гасла, а через конкретні правила, відповідальність і реальні механізми безпеки.