Чому проїзд уже по 30 грн, а кондиціонера досі нема? Закінчуємо розбір теми

​Під попереднім постом ви залишили під десяток влучних коментарів. Хтось справедливо обурюється: «Ціну підняли, а я як їхала в розбитому кориті без кондиціонера за 2 гривні, так і їду за 30!». Інші пропонують популярні ліві рецепти: «Зробімо безкоштовно, як у Харкові!» або «Обкладімо великими податками ТРЦ та олігархів, запровадьмо щоденну відкриту бухгалтерію в КП — і повернемо проїзд по 8 гривень».

​Давайте начистоту розберемо, чому нинішня система влаштована так, що пасажир завжди залишається крайнім, і як навести тут лад без казок і популізму.

🚌 ​1. Жовтий «Богданчик» — це не капіталізм, це феодалізм
Багато хто думає, що іржава маршрутка — це «дикий вільний ринок». Але це міф. Насправді це класичний чиновницький феодалізм.

Перевізник бореться не за прихильність пасажира, а за підпис чиновника в транспортному департаменті. Саме в кабінетах на закритих «конкурсах» вирішують, кому віддати вигідний маршрут, а кого викинути з ринку. Навіщо підприємцю купувати новенький низькопідлоговий автобус із клімат-контролем за 100+ тисяч євро, якщо через рік його ліцензію можуть переписати на фірму кума начальника департаменту? Йому вигідніше вичавити максимум зі старого «Богдана» і занести частку в потрібний кабінет. Справжній бос для перевізника — не пасажир, а чиновник.

​Те саме з комунальним монополістом (КП): скільки б не коштував квиток — хоч 8, хоч 30 гривень, — якість не зміниться, доки в підприємства немає ринкового страху збанкрутувати, якщо воно возить людей як дрова. Будь-яку дірку в балансі мерія все одно закриє з міського бюджету.

2. Міф про «відкриту бухгалтерію» та «податки на ТРЦ»
Ліві активісти часто кажуть: «Транспорт — це природна монополія. Треба лише контролювати зарплати директорів, публікувати витрати щодня і взяти гроші з торгових центрів та землі».

Звучить красиво, але в реальності це самообман з двох причин:

- Податки на бізнес завжди оплачує покупець. Якщо міськрада підніме податок на землю чи нерухомість для ТРЦ, супермаркетів та готелів, власники бізнесу не візьмуть ці мільйони з власної тумбочки. Вони просто закладуть їх у ціну ковбаси, молока, одягу та дитячого взуття. Той самий робітник чи студент, який радіє «дешевому» квитку за 8 грн, щодня переплачує сотні гривень на касі в магазині. Тільки різниця йде не на транспорт, а розчиняється в міському бюджеті.

- Контроль над монополією не замінить конкуренцію. Можна хоч щодня вивішувати кошториси КП «Київпастранс» чи метрополітену, але жодна комісія чиновників не змусить монополіста працювати якісно. Якщо підприємство знає, що пасажиру більше нікуди піти, а будь-який мінус у звітності все одно покриє бюджет — у нього просто немає стимулу лагодити пічку взимку чи вмикати кондиціонер улітку.

🎀 ​2. Чому «безкоштовний» проїзд із податків — це самообман?

❤️ Приклад прифронтового Харкова, де проїзд зробили безкоштовним, часто ставлять у приклад. Але треба чесно розрізняти екстремальний захід виживання прифронтового міста і сталу економічну модель.

«Безкоштовного» проїзду не буває в природі: дизель, електрика, рейки, шини та зарплати водіїв коштують реальних грошей. Коли мерія каже, що проїзд безкоштовний, це означає лише одне: мільярди гривень забрали з інших статей. Під час війни це гроші, які не пішли на захист підстанцій, укриття, медицину чи допомогу силам оборони. У мирний час — це розбиті вщент дороги, аварійні мости й труби, що лопаються щозими.

🫶 ​3. Як захистити пенсіонера, студента і зберегти якість без популізму?
Замість глухого кута «вічних дотацій збитковим КП» потрібні три прості й прозорі кроки за принципом «гроші ходять за людиною»:

- ​Монетизація пільг прямо на картку. Замість того щоб списувати мільярди на КП за «віртуальних пільговиків» (де ніхто не знає реальної кількості поїздок і де процвітають махінації), ці кошти виплачуються пенсіонерам, студентам і ветеранам прямо на банківську картку. Людина сама вирішує: проїхати автобусом, пройтися пішки й купити ліки чи поїхати на метро. Коли пільговик платить за проїзд живою гривнею, перевізник нарешті починає бачити в ньому цінного клієнта.

- ​Відкритий ринок маршрутів. Прибрати монополію чиновників на маршрути. Будь-яка компанія, яка має справний, чистий, безпечний транспорт із валідатором і кондиціонером, повинна мати право вийти на лінію за єдиними прозорими правилами безпеки. Коли на одному напрямку конкурують різні оператори — виграє пасажир, бо за хамство чи бруд у салоні люди просто голосують гривнею на користь іншого автобуса.

- ​Гнучкий тариф. Знижки на проїзд удень і на вихідних, оптові проїзні на місяць для тих, хто їздить щодня. Це природно згладжує натовпи в години пік.

​Коли гроші йдуть за пасажиром, а не за чиновницьким розписом, транспорт перетворюється із щоденного випробування на зручний сервіс.

Яна Матвійчук ☑️ ПІДПИСАТИСЯ