ХУСТА В САКРАЛЬНІЙ ОБРЯДОВОСТІ ЧЕРНІГІВЩИНИНадважливим елементом автентики Чернігівщини є хуста (хустка, ручник). Назви різняться залежно від району й навіть окремого населеного пункту. За формою хусти бувають квадратні або прямокутні. Зазвичай їхня ширина відповідає ширині пілки полотна. Часто й довжина визначається не сантиметрами, а заворотом пілки вздовж сувою. Це залежить від задуму майстрині та призначення виробу. Здебільшого хусти виготовляють із цільного шматка лляної чи бавовняної тканини. Проте трапляються й інші варіанти. У селах, де домоткане полотно мало ширину не більш як 50 сантиметрів, а виникала потреба в ширшій хусті, її доточували. До основної пілки пришивали смугу, розрізану вздовж іншої пілки, щоб надати виробу квадратної форми. З’єднання виконували не в накладку, а впритул — пруг до пруга, ледь помітним стібком. Після цього по периметру оформлювали крайовий рубець або витягували позамережкові мохри. Подеколи трапляються хусти, зшиті з трьох шматків полотна. У такому разі цільна пілка розташована посередині, а обабіч по пругах, пругованими краями розрізаної навпіл по довжині пілки додають два клапті. Їх з’єднують уже не впритул, а за допомогою швів типу «черв’ячок» або імітованої мережки «стовпчики». Візерунки хуст різняться за технікою виконання: ткацтво, заволікання, лічильна гладь, хрестик, стебловий і тамбурний шви, ретязь, вирізування, латана мережка тощо. Різноманітними є й орнаменти: геометризовані, рослинні, зооморфні, епіграфічні. Для візерунків хуст XIX століття характерний малиновий колір, іноді з вкрапленнями чорного чи блакитного. На початку XX століття поширюються червоно-чорні поєднання. Часто трапляються сіро-червоні відтінки — це наслідок використання неякісних чорних ниток, що з часом втрачали колір. Через нестачу матеріалів вишивальниці використовували котушкові нитки, фарбували їх у домашніх умовах або розпускали тканини. У роки Другої світової війни для цього нерідко слугували солдатські обмотки (портянки). У другій половині XX — на початку XXI століття поширюються багатоколірні чи білі візерунки, виконані машинною вибивкою (рішельє). Для прикладу розглянемо село Москалі Чернігівського району. У кожній селянській хаті в красному куті стоїть стіл, зазвичай видовженої форми. На ньому, ближче до образів, лежать хліб і сільничка, накриті хустою. У кожної господині таких хуст кілька — для буднів і свят. У родильній обрядовості хусти видовженої форми використовували як крижмо. Пироги — обов’язкову шану для кумів і баби-повитухи, яку приносили не пізніше року після народження дитини, — зав’язували в хусту. У ній же куми та повитуха повертали один із пирогів, додаючи подарунки й гроші для похресника. Двічі на рік — на Різдво та Великдень — вони знову приходили в гості з гостинцями, зав’язаними в хусту. Гостинці залишали, а хусту забирали. Залишена хуста слугувала звичаєвим приводом навідатися завтра опохмелитись. У весільній обрядовості під час сватання дівчина, подаючи рушники як знак згоди, затикала парубкові за пояс хусту. Під час вінчання хустою зв’язували руки молодят. Посуд, хліб і гостинці, які невістка везла до свекрухи, також загортали в хусти. Хусти дотичні й до поховальної обрядовості. Раніше ними застеляли подушку небіжчика. І нині хустою застеляють підвіконня, на якому стоїть склянка із житом і запаленою свічкою, а також кладуть принесені гостинці. Хусту не знімають до сороковин, дехто й до року, залишаючи на ній частину гостинців і щодня змінюючи воду в склянці, прикритій скибкою хліба. На Великдень, Спас і Маковія перед освяченням паски, яйця, плоди, мед і мак викладають на хусти, розстелені на морогу біля церкви. На Радуницю ними разом із настільниками застеляють могили. У побуті хустою накривали кошики на базарі, що було звичним раніше. Швейну машинку, накриту футляром, додатково прикривали хустою як символ спочинку та захисту від лихого ока. Варто згадати й невеликі «гостьові» хусти, які використовували під час застіль. Нині їхню функцію здебільшого виконують фабричні носові хустинки. На весіллях дівчата-дружки дарували їх боярам.