Дехто вважає, що мігранти не будуть їхати в Україну через бідність та війну. Це не зовсім так. Дані твердження були актуальні ще кілька років тому, проте не зараз. До повномасштабного вторгнення, трудові мігранти в Україні були представлені громадянами Середньої Азії, які працювали в сервісах таксі та доставки. Також були представники азіатських та африканських меншин, що продавали речі на столичних та харківських ринках. Про іноземних студентів, з яких частина осідала в Україні писати не буду, вони не мігранти в класичному розуміння цього слова. Справа в тому, що в країни ЄС мігранти потрапляють або нелегально, або як туристи, або як політичні біженці. В Україні інша ситуація — тут «українська» влада спонукає бізнес запрошувати мігрантів з-за кордону, виплачуючи великі суми за доставку чужинської робочої сили (біля 4-5 тисяч доларів США). Бізнесу ця ідея не дуже подобається, але виступати проти режиму вони не будуть щоб гарантовано зберегти свій капітал, тому погоджуються на умови завезення індуса, якого має захистити український селянин та робітник на фронті. Щоб дістатись до Франції, індусу треба десь заробити декілька тисяч доларів, знайти схему як дістатись нелегалом до тієї Франції, втриматись там щоб не бути депортованим. Щоб дістатись до України, за індуса заплатять гроші за авіаквиток, працевлаштують, завезуть, легалізують під ключ, забезпечать житлом та зарплатою. Великий капітал не буває національним. Всіх цих блядей, які пішли на антинаціональні поступки та не захистили власних найманих робітників, погодившись замінити українських чоловіків на бангладешців, в ідеалі роздягти, націоналізувати та залишити ні з чим.