— Ти прийшов спитати про одного. А Господь через одну її молитву відчинив тобі двері до сотні. Так завжди буває: стукаєш за себе — а відчиняється за весь рід людський. Не загуби цього списку. Це не список мертвих. Бог не є Богом мертвих — Він Бог живих, бо в Нього всі живі.VIСвященник вертався на світанку.Зорі вже не було — вона зробила своє й погасла, як гасне свічка, коли в кімнаті стає видно. Стежка над прірвою, що вночі здавалась дорогою в смерть, при світлі виявилась просто стежкою — вузькою, важкою, але стежкою, по якій ходять люди. Часто так і буває: те, що в темряві було безоднею, на світлі стає просто дорогою додому.У внутрішній кишені підрясника, біля серця, лежав складений учетверо аркуш. Список живих. Він віз його через море, через кордони, через усе те мертве й паперове, що стоїть між людиною та її загубленими, — і дорогою впізнавав по обличчях зустрічних, скільки людей у цьому світі носять у грудях такий самий безіменний біль, як та жінка над Дніпром.У Києві, у старому храмі святителя Михайла, він віддав їй перше ім’я зі списку — її ім’я, точніше, ім’я її чоловіка, живого, в шпиталі біля вікна, під тополею, в місті Дніпро.Вона не закричала. Не впала. Вона лиш піднесла долоню до уст, наче ловлячи слово, щоб воно, бува, не вилетіло назад, і стояла так довго-довго, а по обличчю її, не змигуючи, текло й текло те, що буває тільки раз у житті, коли труну в серці нарешті відчиняють — і вона порожня, бо Той, Кого ми поховали, воскрес.А священник дивився на неї і думав про старого в печері над морем, перед яким спинилася ріка часу. Думав про сімдесят душ із котла. Про лейтенанта, що став Іоаном. Про зірку над прірвою. І про те, що, видно, недарма стоїть світ і недарма йде ця страшна війна крізь нашу землю: бо доки бодай одне серце десь на голій скелі над морем не перестає, день і ніч, безперервно, повторювати п’ять слів — Господи Ісусе Христе, помилуй нас, — доти ріка часу не змиє нас остаточно, доти списки живих довші за списки мертвих, і доти ще можна, кинувшись обличчям у скошену стерню, бути почутим.Бо сказано ж: прийдіть до Мене, всі струджені та обтяжені, — і Я заспокою вас. І ще сказано — і це справдиться, хоч би й коли: останній ворог знищиться — смерть.Над Дніпром засвітало. Місто прокидалось. І десь далеко за рікою знову глухо двигтіло — але цього ранку вона вперше за багато місяців знала напевно, що то лиш гроза.✦свящ. Роман ЛілеяАфон