TGLIST.COM.UA
Джерело
Духівник | У камері він навчився одного: камінь не воскресити власними руками, мо...
Духівник
@duhivnyk
255 Охват/переглядів
2026-06-11 12:56
Повідомлення №3300
У камері він навчився одного: камінь не воскресити власними руками, можна лише не дати йому вмерти; а людину — людину воскрешає Хтось Інший, і не за наші заслуги, а за чиюсь чужу любов. Він вийшов будівничим, який уперше зрозумів, із чого насправді складається наріжний камінь.За кілька днів подзвонили з лікарні: Ярина заговорила. Прокинулася вранці, попросила їсти, спитала, чи можна додому. Лікарі обережно писали в картці про несподівано швидку ремісію й не любили слова «диво», бо воно не вміщається у графу. А мати знала те слово й вимовляла його тихо, як вимовляють найдорожчі імена.А ще за тиждень Тетяна народила. Дівчинку — рожеву, голосисту, з мокрим чубчиком, що пах теплом і початком. Її назвали Софією. Премудрість. Тим самим іменем, що його носить найдавніший собор цього міста, — щоб дитина все життя нагадувала: дім стоїть не на грошах і не на впливі, а на тому камені, який світ відкидає, а Бог кладе в основу.VIIIЯ знову вирушаю на Святу Гору. Сьогодні до храму приходять інші жінки — більше, ніж колись. Матері, чиї сини в окопах. Дружини, чиї чоловіки вже не виходять на зв’. Діти, навпроти батькового прізвища в яких стоїть те коротке й безмежне слово — «безвісти». Вони стоять під стінами, що їх підняли будівничі, і питають те саме, що колись питала Тетяна: як змінити те, чого не змінити; як умолити Бога, коли всі двері залізні.І я везу їхні фотографії старцеві, що стоїть над річкою часу й бачить її всю. Бо я вже знаю, що він скаже. Він не пообіцяє легкого. Він не торгуватиме з небом за чийсь порятунок. Він скаже, як казав завжди: відкрий серце там, де найбільше зачинене; послужи найменшому; вклади в чужу руку те, що тобі самому болить віддати; і подивись людині в очі — і прийми те світло, що з них вийде. Бо вдячна молитва зболеного підіймається туди, куди не доходить жодне інше слово.Будівничі цього міста й цієї держави щодня відкидають каміння — людей, доль, цілих родин, — бо вони не вписуються в креслення, не приносять прибутку, не мають впливу. А Бог терпляче бере відкинуте й кладе в основу. І доки стоїть бодай один храм, під стінами якого вдова вкладає лепту в долоню вдові, а мати молиться за чужого сина як за свого, — місто живе. І земля наша вистоїть. Не на склі й бетоні. На тому камені, що його відкинули будівничі.свящ. Роман Лілея