Чергове важливе рішення Верховного суду від 1.06.2026, яке матиме серйозний вплив на хвилю позовів про «самостійне виховання», які масово почали з’являтися після запровадження воєнного стану. Верховний Суд фактично поставив акцент на реальному змісті сімейних відносин, а не на формальних документах.Верховний Суд чітко зазначив: проживання дитини з батьком, згода матері та навіть нотаріально посвідчений договір між батьками самі по собі не доводять факту самостійного виховання дитини.Для встановлення такого факту необхідно довести значно більше: що інший з батьків фактично не бере участі у вихованні дитини або його батьківські права чи можливість їх реалізації обмежені у передбаченому законом порядку.Особливо важливим є висновок Суду про те, що приватно-правові механізми не можуть використовуватися для створення підстав уникнення виконання публічних обов’язків. Фактично Верховний Суд звернув увагу на поширену практику використання сімейних спорів для отримання відстрочки від мобілізації без наявності реальних підстав.Не менш показовою є позиція щодо права ТЦК та СП оскаржувати такі рішення. Якщо судове рішення може вплинути на питання мобілізації, відстрочки чи звільнення з військової служби, ТЦК має право захищати інтереси держави навіть у справі, в якій не був учасником.Це рішення є черговим сигналом для судів першої інстанції: формальне визнання позову сторонами не звільняє суд від обов’язку досліджувати реальні обставини справи та перевіряти, чи не використовується судовий механізм для досягнення цілей, не пов’язаних із захистом прав дитини.Справа № 725/5985/25.