​​Коли на вітрі тріпотять сотні українських стягів — це про ціну нашої свободи.Коли на Хрещатику йде ветеран, на берцях якого ще свіжа земля, втомлений, але сповнений тихої радості бути вдома — це про нашу непохитність.Коли після прильоту балістичних ракет люди у своїх містах повертаються до щоденних справ і готують великодні кошики — це про нашу віру. Бо життя триває. Його неможливо спинити. Ніколи.Коли на фронті бойові медики з кровоспинним у рюкзаках витягнуть з-під куль своїх трьохсотих побратимів — це про нашу людяність. Братерство. Любов, яку не руйнує, але підсвічує війна.Коли капелан в бліндажі молиться і продовжує бути поруч з нашими до останнього — це про нашу непохитну віру.Коли тисячі українців та українок плетуть маскувальні сітки, донатять на ЗСУ, малюють крашанки, випікають запашний хліб і паски, щоб передати їх для наших оборонців — це про єдність.Нерозривність. Про збереження давніх традицій, за які воювали наші предки.Якщо ми святкуємо Великдень серед війни — це наша перемога. У воскреслому Христі бачити світло, яке не може затьмарити лихий. Той, хто позбавлений світла всередині себе.Нехай цьогорічне Воскресіння принесе мир Христовий у кожне серце, наповнить душі всіх нас. А віра в перемогу добра над злом допоможе мужньо та впевнено захищати свою землю. І протистояти імперській ідеогії, в якій крім брехні та смерті немає нічого. Ціна нашої свободи надто висока. Кожне життя воїна. Кожен український прапор, що майоріє тут, на Майдані. У символічному місці. У самому серці нашої сучасної історії. Де усе почалось. І де ми неодмінно зустрінемо нашу перемогу та мир. Віримо! 🙏Христос Воскрес. Воскресне й Україна!