Статистика telegram channel - @dream_kyiv

СПИШ?Доброго ранку, котусики!Розповідаємо, що сьогодні вам дозволено. Якщо комусь не сподобається, можете показувати цей допис як офіційний дозвіл.Не поспішати.Ну, запізнюєтеся ви — ну і що? Що зміниться, якщо замість того, щоб, як півнем дзьобнутим у дупу, бігти й поспішати, трохи відпустити ситуацію та навіть отримати задоволення від цих додаткових хвилин наодинці з собою? Послухати ретро-соул, вдихнути весну й сонце, проігнорувати сповіщення на телефоні. Кайф же.Виглядати трохи зім’ято і через це дуже затишно.Важко бути кежуал, коли ти лакшері, але ще важче — бути розхристаною, коли звикла бути clean-sexy-chic girl. Але чому б не спробувати? Дозволити собі відпочинок від самої себе (чи самого себе — ми тут не сексисти) — необхідна опція для ментального здоров’я.Зайти у DREAM заради маленького шопінгу.Як казали класики: little shopping never killed nobody. Чи як там? Тому якщо тягне трохи витратити грошенят, щоб потішити себе — сьогодні можна. Озброюємося фразами «живу лише раз» та «так, а нащо я тоді працюю?» і йдемо виносити магазини. Між підходами бажано дихати та пити водичку — але за можливості.День буде чудовим!Дата. Підпис. DREAM.

СПИШ?Стас лежав, втупившись у стелю. Телефон світився поруч — 21:00, як завжди в такі моменти, коли ніч тільки починається, а думки вже втомили.Повідомлення від мами:«Прекрасні новини!»Він усміхнувся крізь втому. Прекрасні? О так, звісно. Кішка народила? Вона дорахувалася банок, які вважала навіки загубленими через його недбалість? Раян Гослінг відкачав з обличчя всі філери? Урвала шикарну розсаду за смішні гроші? Настав мир?Мама, випереджаючи його питання, надіслала наступне повідомлення:“Березень вже майже закінчився!”Що? Це і були її гарні новини? Спочатку Стас засмутився. Хіба це радість? Просто констатація факту, календарю. Мабуть, їй просто нема чим зайнятися.Але потім він подумав, що в цьому реченні й справді багато щастя. Ми пережили зиму. Ми ще ближче до літа. Скоро заквітнуть каштани, і люди почнуть обирати для перших побачень не кафе, а парки й маленькі київські дворики. Можна буде зняти куртку й сховати в ній 20 гривень, аби зрадіти наступного року. На терасах можна отримати не тільки матчу на безлактозному вівсяному молоці з солодким сиропом без цукру та чогось святого — уже можна отримати і вітамін D!Стас узяв у руки телефон і написав мамі відповідь:“Маєш рацію, ма! Це чудові новини.”

СПИШ?Катя прокинулася і прочитала новину: «Шон Пенн не прийшов отримувати свій “Оскар”, бо поїхав до України». Знизу — фото: Шон Пенн позує біля жовто-блакитного потяга на вокзалі. І виглядає так само природно, наче він там завжди й був. Наче вокзал взагалі будувався навколо Шона Пенна, бо він там стоїть із 882 року і нікуди йти не збирається.Мабуть, якби зараз був 2019 рік, ця новина трохи б здивувала Катю. Все ж таки не кожна зірка (мабуть, взагалі жодна) пропустить вручення свого “Оскара”. Це як усе життя впахувати заради покупки шикарного будинку — і не приїхати на передачу ключів. Але за вікном була весна 2026 року, тож усе було можливим. Саме цю думку Катя й намагалася втримати протягом усього дня.Якщо реально в черзі за кавою на своїй вулиці зустріти легенду кінематографа, то чому нереально зустріти мирне літо, розбити серце Джейкобу Елорді та побачити пінгвінів на власні очі в Антарктиці? Та ні, мабуть, можливо. Усе можливо.«Буду в це вірити», — подумала Катя. І життя в ту мить здалося абсолютно прекрасним.

СПИШ? Є думка, яка гарантовано зігріє тебе сьогодні.Те, що ти народився чи народилася, — справжнє диво і щасливий випадок. Ймовірність того, що склалася саме ця генетична комбінація, з якої вийшов ти, — 1 до 200–300 мільйонів. А ймовірність того, що ти взагалі з’явишся (з урахуванням усіх обставин — зустрічі твого батька з матір’ю та історій виживання всіх твоїх предків) — ≈ 1 до 10²⁰–10⁴⁰. Це більше, ніж кількість зірок у видимому Всесвіті. Тож ти — науково доведене диво. З набагато більшою ймовірністю тебе могло не існувати взагалі. Але ти є.Ти маєш змогу чухати собаці м’який бочок і торкатися її носа — шкарубкого та холодного.Ти можеш відчувати тепло сонця й дивитися на море.Ти можеш створювати: картини, сніданки, халепи, дітей, ідеї.Ти можеш знайти пісню, яка торкається серця, і надіслати її тій людині, серця якої хочеш торкнутися і ти.Ти можеш з’їсти італійське тирамісу, випити китайського чаю та подивитися британський серіал.Ти можеш любити й відчувати.Ти є. І ця думка має перекривати будь-які негаразди, які сьогодні можуть трапитися. Не зважай. Ти є — і це неймовірне диво.

СПИШ? «Ну не може починатися темна смуга у житті з млинців».Подумала Катерина перед Масницею та купила інгредієнтів на три стопочки млинців. Зробила. Вони дивилися на неї з цікавістю:«Хто ти, легендо? І що ти плануєш робити з такою кількістю налисників?»Хто їх буде їсти? Повна хата близьких і не дуже родичів точно впорається з цією проблемою, подумала Катерина. Чоловік, діти, собаки, сусід, який іноді заходить потеревенити та поїсти, — усі ці люди радо віддадуть перевагу млинцям з нутелою, а не супу чи салатику з овочів. Правда ж?.. Хай тільки спробують не насолоджуватися тижневим зажором.Мабуть, не було в її діях ні логіки, ні раціонального мислення — був просто порив. У світі, де все так нестабільно й несолодко, хочеться просто брати й створювати щось тепле: їжу, традиції, вечері, свята. З купою млинців пережити шматочок залишеної зими значно легше, еге ж?Катерина намастила млинець сиром і, поклавши щоку на долоню, з’їла його, запивши чаєм. Впоралися із зимою — впораємося і з млинцями. Вийшло сонце. Ну не може починатися темна смуга у житті з млинців.

СПИШ?Усе ж таки найособливіші Дні святого Валентина були у школі.Зранку ледь розплющуєш очі, бо за вікном — «виворіт», мряка та Сайлент-Гілл одночасно. Який чудовий день, щоб бути щасливим. Але ти є. Запихаєшся бутербродом, вдягаєш колючі колготки під штани й ідеш не одразу до школи — не-а — ідеш до кіоску з канцелярією, аби купити валентинки. Звісно, всі найгарніші розібрали ще три дні тому — тобі дістаються шість штучок із собачками та сріблястими буквами, потертими по краях. Кожна по 50 копійок. Але що робити? Треба брати.Перед другим уроком всаджуєшся зручніше, щоб підписати усі. Цю — сусідці по парті. Ці — друзям. А останню, найсимпатичнішу… Вагаєшся. Підписати її дівчинці, в яку закоханий уже два тижні, але на все життя, чи не ризикувати? Раптом вона посміється? Чи взагалі не помітить її в купі своїх подарунків? Чи — найгірше — покаже її всім своїм подругам, і вони всі витріщаться на тебе? Але, може, вона навпаки тебе помітить і нарешті заговорить із тобою?Ховаєш останню, пусту валентинку в кишеню, аби подумати ще один урок. Тягнеш з думкою до останнього уроку, тож зрештою дістаєш її, підписуєш для вчительки й кладеш їй на стіл до купи з іншими листівками. У неї їх чогось найбільше. Мабуть, це все теж зізнання, які не сталися. Але жінці приємно. Вона радісно всміхається кожному подаруночку й дуже всім дякує. Може, воно того й варте — від неї завжди смачно пахне солодкими пиріжками зі шкільної їдальні.Хочеться назад. Але валентинку знову віддав би вчительці, бо «кохання всього життя» через три дні не зможе відповісти, де розташована Фінляндія, і твої почуття миттєво згаснуть.

У мультфільмі «Корпорація монстрів» з’ясувалося, що сміх дає місту більше електроенергії, ніж крики й страх.Звісно, жоден прикол зараз не підживить станцію і не розігріє сніданок на плиті, але метафорично в цій ідеї щось є. Вочевидь, примус страждати чи заборона на щастя не дають нічого доброго. Аби жити, треба вишукати в цьому житті маленьку радість, яка зможе тримати.Скажімо, малюнок дитини, на якому зображені три тумби та зубата акула:— Це ми, мамо! Ти, тато, я та Джессі.— Джессі із зубками, бо вона цуцик?— Ні, ось — Джессі. А ти із зубами, матусю. Не впізнала?Пластикові санчата за 300 гривень, на яких можна дві години гоцати з крижаної гірки. Отримати океан радості, відправити фото в груповий чат і побачити відповідь: «Краса! Але, Васильович, ти сьогодні на роботу вийдеш чи як? Привезли “форд”, треба глянути, що з інжектором». Перший сеанс у кінотеатрі. Абсолютно порожня зала. Можна розвалитися, хрумати снеками й плакати над сценою, де лисичка зізнається у своїй емоційній слабкості зайчику. Вийти з відчуттям полегшення і відповісти на повідомлення: «Та скоро буду, господи. Який саме форд?».Запостити котика в тредс. Зібрати тисячі лайків і захоплених коментарів. Розказати йому про це. У вдячність за продюсування та піар отримати квітку в горщику із заміокулькасом. Розказати й про це. Якщо вже у «корпораціях» працюють монстри, то, мабуть, варто користуватися висновками з цієї історії. Радість має жити, попри все.

СПИШ?Рецепт безбідного майбутнього на кожен четвер. Записуємо.Значить, прокидаємося (усміхатися необов’язково) і робимо легесеньку руханку, аби трохи зігрітися, але сильно не перенапружуватися (воно нам не треба). Йдемо на кухню, ставимо водичку кип’ятитися й заварюємо собі каву. Якщо такої можливості немає — йдемо на звук генератора до найближчої кав’ярні (можна в Дрім, певна річ, у нас є затишні кафешки) й замовляємо собі капучінку або те, що ви зазвичай п’єте. Далі важливо: беремо корицю і ба-ба-хаємо з усієї дурі собі порцію в напій. Насипаємо так, наче це манна небесна, але без фанатизму — усе ж таки все це витончене місиво потім вам складати до рота, тож важливо збалансувати «манну» та здоровий глузд.Тут починається магічна частина експерименту. П’ємо каву і кажемо: «Як кориця робить каву смачнішою, так і гроші додаються в моєму житті. Нехай буде так!» У цей момент бариста почне дивитися на вас, як на гуманоїда з планети Добридень — нічого страшного, це частина ритуалу. Допиваємо. Насолоджуємося. Дякуємо за цей приємний початок дня самі собі і… йдемо на роботу. Це, власне, найголовніше в цьому комплексі дій — робота, так. Усе, любі! Заможність, добробут та процвітання вам гарантовані. Гарного, магічного вам дня!

Під час тривоги Олеся обожнює робити шопінг. Це її заспокоює.Вибух. «Ця червона помада такого благородного кольору, мені точно треба».Вибух. «Не можу зрозуміти, чи потрібен мені цей кардиган на ґудзиках? Наче на фотографії симпатичний, але на мені може сісти так, ніби я планую конкурувати з касиркою в театральній касі. А я — упаси, Боже».Свист ракети. «От чого я постійно відкладаю покупку цієї сумки? Зараз тойво, а я так і не пожила, не поносила її. Помру невигуляною. Чорт з ним — беру».Дзижчання шахеда. «Та ні, кардиган, мабуть, зайвий. Треба, певно, спочатку в магазині приміряти».Вибух. Десь дуже близько. «Чи взяти?»Зранку Олеся біжить на пошту так швидко, ніби не спала три години у ванній, а всю ніч провела на ортопедичному матраці під шовковими ковдрами. Усі покупки вона одразу розпаковує й приміряє прямо там, біля дзеркала у відділенні. Хлопець, що відвантажує нові коробки, каже:— Вам дуже гарно в цьому… светрику. — Не надто театрально? — Це як? — Ну, трохи старомодно. — Ви шо, театр зараз дуже модний.

СПИШ? Коли наші онуки питатимуть, що ми робили під час найскладніших блекаутів у Києві, ми розкажемо їм несподівані речі.Читали про срач Бекхемів. Там, значить, свекруха — та шо Пош Спайс — пішла проти невістки, доньки американського мільярдера, одного з найвпливовіших бізнесменів світу, — і посварилася з сином. Він, бідолаха, у шоці. Каже, це просто жахіття: мати не пошила сукню моїй дружині на весілля, довелося брати “Версачє”. Переймалися усім районом — у в’язаних шкарпетках, пуховиках і шапках. Вдома, звісно. На кухні. Ходили до тренажерної зали. Ну, як ходили. ЗОЖ прийшов, коли не чекали. Щоб митися та сушити голову, довелося купити абонемент у спортзал. А якщо вже куплений, то шкода ж сідниці не качати. Гроші ж уплачені. Влітку гарних тіл того року побільшало. Спортивна нація: загартовані спортивні моржі.Сварилися в інтернеті через… та чи пригадаєш уже? То пісня не та (забагато добра), то шоу про кохання не таке (забагато шоу), то інтерв’ю не таке (замало добра і замало шоу). Справ у нас було купа, відверто кажучи. Було на що відволіктися.Ходили на шопінг. Знаєш, коли дуже похмуро, взагалі не хочеться залишати свої яскраві бажання «на потім». Щоб що? Щоб потім думати, як дарма все відклали? А потім нічого не купити, бо завжди щось інше потрібне більше за те, що хочеться? Ой, та ну його. Показати купальник з того часу? Куплений у січні. Так ось він – на мені. Вони роззявлять рота і скажуть:— Це багато чого пояснює, бабусю. Зайди, будь ласка, в хату, досить лежати в снігу у купальнику і співати «Смарагдове небо».