Сучасна інтелектуальна еліта не любить віру і релігію. Ви ж зустрічали любителів посратися і козиряти модерною етикою, до якої дійшли найсвітліші уми?

І от є певна закономірність. Коли черговий інтелектуал починає з розумним виглядом фисіти про життя, мораль і сучасну філософію, він у 95% випадків витягне з кишені три святих імені: Сартр, Дерріда, Фуко.

У певних колах це вважається абсолютним маркером високого IQ. Читав Сартра? Вник у Дерріда? Круто, ти в касті освіченої еліти, а всі інші навколо — це темне бидло.

Сперечатися з цими гуру високої думки реально важко. Щоб опонувати їхнім концепціям, треба ж глянути, про що пише той Сартр! А значить, продиратися крізь тисячотонні барикади з важких слів, через ультрамудрий туман і словесний понос на сотні сторінок.

Більшість нормальних адекватних людей просто здається перед сартрами на третьому абзаці. І можливо навіть підкрадається грішна думка: «Ну, мейбі вони дійсно генії, якщо я нічого не розумію».

А тепер знімемо музейний віск із цих тухлих мумій і подивимося на голі факти.

1977 рік. Газета Le Monde. У Франції судять трьох дорослих мужиків, які трахали 13-річних дітей.

І хто ж виходить на захист цих педофілів? Уся ця «плеяда геніїв західної академічної думки»: Жан-Поль Сартр, Мішель Фуко, Жак Дерріда, Симона де Бовуар і решта «світочів».

Вони підписують офіційну петицію до парламенту з вимогою скасувати кримінальну відповідальність за секс із дітьми до 15 років. Високорозумними сентенціями доводять, що 13-річна дитина «цілком здатна давати згоду», а заборона педофілії — це «репресивна буржуазна система».

Це не було поодиноким божевіллям. Це було системне педофільське лобі паризької богеми, яке десятиліттями покривало секс-туризм у Борнео чи Азію і розвод підлітків на секс під соусом «вільного авангардного мистецтва». Одним із них був міністр культури Франції при Саркозі — Фредерік Міттеран.

Міністр культури — педофіл! І про його походеньки чудово знала тогочасна французька еліта.

Ось і вся математика. Гівнюки, які у реальному житті виступали за легалізацію педофілії — розказують про високу етику, свободу і мораль у видатних книжках, по яких учиться сучасна професура.

Чому ж західна академічна система досі молиться на цих виродків і не викинула їх на смітник? Бо ж із позиції здорового глузду їх варто забути як страшний сон, адже не може бути адекватною філософська система, яку побудувала особина, гнила з позиції біології і етики.

Банально: кругова порука та бабло. На філософських деструкціях Сартра і компанії за 50 років виросли цілі університетські інститути.

Захищено сотні тисяч дисертацій, роздано мільярди грантів, збудовано кар'єри тисяч професорів. Визнати зараз, що фундаментальний базис їхніх «величних теорій» — це просто купа псевдонаукового туману, зліплена для легалізації власних девіацій, означає обнулити всю гуманітарну професуру Заходу.

Система краще заплющить очі і зробить вигляд ніби нічого не бачить, ніж зізнається, що пів століття купувала казки збоченців і досі на них живе.

Тому, якщо колись перед вами якийсь мамчин інтелектуал у коментарях почне козиряти цитатами Сартра чи Фуко — тикніть його чолом у факти. Розкажіть, чиїми адвокатами були ці сивочолі «ікони».

І плюньте під ноги всій їхній «високій філософії». Бо псевдомудрий туман на сотні сторінок тому і пускають, щоб заховати гниль. Це не вища мудрість. Це просто гниль у красивій обгортці.

Мудрість завжди звучить просто. Саме тому інтелектуальна еліта так любить сперечатися з мудрістю, козиряючи гниляками.