Приходить якось мужик на Shark Tank — це передача, де сидять 4 мільярдери, а їм стартапери розказують свої ідеї.

Мужичок, значить, їм каже: в мене, кіоск дєсєртів. 200 найменувань.
Я прошу у вас грошей на то, шоб відкрить франшизу, бо я харашо заробляю.

А вони йому:
— Який з цих 200 продуктів приносить тобі найбільше прибутку?
А він їм:
— Оцей-во пончик. Це 90% всього прибутку.

А вони йому:
— Так а на*уй ти продаєш все інше?

Вот.

Чого нас навчила ця історія?
Того, шо, можливо, ти, читач, всігда хотів буть мішлєновським кондітєром і начав робить свій затишний рєсторанчик. Може даже ти вже його зробив.

Але от тако от сталось — серед 200 найменувань у тебе купляють шось одне.
А ти хочеш, шоб купляли всьо і сразу. Бо ти ж не заради одного пончика все це строїв.

Тому ти вперся лобом у свою мрію і тупо не бачиш, шо в тебе під носом.
А під носом у тебе якраз то, шо ти вже найшов своє.
Тобі не нада 200 десертів.

Часом не лишнє спитати себе: шо такого про свій рєсторан я не замічаю?
Шо потрібно ринку, шо він цінує і шо при цьому є у списку моїх компетенцій?

Кароче.
Нішуйтесь. Дуже часто то, шо видається проблємою маркетингу, насправді є проблемою позиціонування