НЕ ПУСКАЙТЕ ЗАБУДОВНИКІВ У ПОЛІТИКУ. НІДЕ І НІКОЛИ! ВОНИ БУДУЮТЬ СХЕМИ, БУДУЮТЬ БАНДИ, РОЗБУДОВУЮТЬ КОРУПЦІЮ

Чорна полоса у Сергія Іващенка. Права рука Бражник в СІЗО віддувається за Ямщикову. Суд Щербаням програв: хотів на шарка земельку, без внеску коштів в громаду, не вийшло. Ремонт Червоного шляху де техніка та бетон і працівники Іващенка став на стоп. Ще й ліва рука Іващенка Ямщикова і великий палець Ямщиков теж хитаються на люстрі.
Все почалося коли він маючи підтримку Президента, гроші зібрані у всіх олігархів області умудрився програти Мамаю. Там би і стовп виграв. Якраз фотографи, наперсточники і подібна публіка вигравала. А от Іващенко програв. Забули що вся бруківка та плитка в Полтаві яку кладе Ямщикова - це плитка Іващенка.

Будівельний бізнес, влада, земля, дозволи, підряди та мільйонні судові справи. Історії, пов’язані із Сергієм Іващенком та іншими представниками будівельного бізнесу, змушують говорити не лише про окремих людей, а й про саму систему функціонування будівельної галузі. Це земля, інфраструктура, підключення до мереж, містобудівні рішення, дозвільні процедури та значні фінансові потоки.

Приходить умовний Іващенко до корита або кабінет у мера і починається: земля, монополізація, бруківка, ціни на квартиривтричі вищі за харківські і тд.

У результаті житло, яке є базовою потребою людини, перетворюється на недоступний товар. Люди роками працюють, накопичують кошти, беруть кредити, але навіть це не гарантує можливості придбати власну квартиру. При цьому держава не повинна обмежуватися роллю спостерігача, яка лише встановлює правила, контролює папери та час від часу реагує на скандали. Вона повинна створювати умови, за яких будівельна галузь працюватиме в інтересах суспільства.

Що потрібно робити?

По-перше, забезпечити максимальну прозорість земельних рішень, будівельних дозволів, тендерів, договорів та фінансових зобов’язань забудовників.

По-друге, зробити структуру собівартості будівництва зрозумілою для суспільства. Люди повинні розуміти, скільки реально коштує будівництво квадратного метра житла, яка частина ціни припадає на землю, матеріали, роботу, інфраструктуру, фінансування та прибуток.

По-третє, розвивати державне й муніципальне будівництво. Міста та громади повинні мати можливість реалізовувати житлові програми, створювати фонди доступного житла та пропонувати людям довгострокову оренду на прийнятних умовах.

По-четверте, спрямувати державну політику на забезпечення житлом молодих сімей, військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб та інших громадян, які не можуть придбати квартиру за ринковими цінами.

По-п’яте, забезпечити реальний контроль за використанням комунальної землі та майна. Ресурси громади повинні працювати на громаду, а не перетворюватися на джерело привілеїв для тих, хто має доступ до владних кабінетів.

І, нарешті, необхідно змінити саму філософію державної політики у сфері будівництва.

Будівельна галузь не повинна бути закритою територією, де найбільшу вигоду отримують ті, хто вміє домовлятися з владою. Вона має стати конкурентним, прозорим і технологічним сектором економіки, який створює робочі місця, розвиває міста та забезпечує людей житлом.

Поки держава не змінить саму модель функціонування будівельної галузі, ми й надалі обговорюватимемо окремих забудовників, чиновників, судові справи та чергові скандали. Але корінь проблеми залишатиметься недоторканним.