Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Вчорашній день знову приніс біль, який важко осягнути словами. 26 українців більше не прокинуться, не скажуть «доброго ранку», не обіймуть своїх рідних. Дніпро — 4 жертви, Краматорськ — 5, Полтавщина — 5, Запоріжжя — 12 — різні міста й регіони, але спільна трагедія, що об’єднує країну в скорботі.У Запоріжжі оголошено День жалоби. Та насправді ця жалоба сьогодні в кожному куточку України. Вона в тиші ранків, у стриманих сльозах, у думках, які не дають спокою. Кожна цифра в цих зведеннях — це чиєсь життя, чиїсь мрії, чиєсь майбутнє, яке обірвалося занадто рано.Ми звикаємо чути новини, але до такого звикнути неможливо. Бо за кожним числом — людина. І коли їх стає 26 за один день, серце ніби стискається сильніше, ніж зазвичай. Це не статистика — це трагедія, яка повторюється знову і знову.Світла пам’ять усім загиблим. Співчуття рідним і близьким. І тиха надія на те, що настане день, коли такі новини більше не повторюватимуться.Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!