Монолог в голові
- А що якщо?
- Забий...
- А раптом!?
- Ну то й що?
- А що робити якщо?
- Відпусти...
- А чому вони такі?
- Прийми....і працюй виключно над собою
- Ну а чому я?
- Бо у тебе тільки ти. Все інше - це метушня і твої пропрацьовки... Кожна людина - як можливість щось зрозуміти, кожна реакція - шанс зробити аналіз, кожен новий день - новий вибір тої реальності, яку ти хочеш мати... І так, багато тих, хто буде заважати і знецінювати, вони будуть сіяти зерна сумнівів і казати тобі, що робити, але то їх життя, їх тунелі реальності, в яких вони праві... Вони добровільно закриті в своїх скляних кульках, сформованих сім’ями, суспільством, країною. Відстоюють не свої інтереси, які їм нав’язали як їхні, дотримуються незрозумілої честі, розділяють і розповсюджують антилюдські цінності, навіть не помічаючи, як зникає їх життя в незрозумілій боротьбі...
Ззовні вони сяють, а зсередини, скло покрито брудом агресії, злості, осуду і нерозумінням, чому і ти не обираєш жити, як і вони в їх скляних кульках незрілих обмежень...
Чому ти маєш стільки свободи в голові, що живеш осторонь, не обираєш марну метушню, не обираєш жити по їх законам, та ще й протягуєш руку допомоги всім, хто готовий її взяти? А потім з’ясовується, що ти не один, а таких як ти вже багато...
- Хм...
- Ось тобі і хм... Не бери в голову нічого більше ніж спів птахів, шум моря та запаху диму від вогню... пий каву, очищуй серце, без поспіху, без очікувань. Живи в любові. Радій. Будь вдячним. Спитають, дай відповідь. Дратують? Не реагуй. Бо це не про тебе, це про них. Все.
- Все?
- Все.
- А що якщо?
- Забий...
- А раптом!?
- Ну то й що?
- А що робити, якщо?
- Відпусти...
- Так вони ж?
- Прийми... і працюй виключно над собою! З повагою, Дмитро.