Артем помітив його, завмер на секунду, витер руки об фартух і вийшов надвір.
Софія відвернулася до вікна, не підглядаючи, але чула, як двері дзенькнули.
На вулиці вони стояли мовчки. Сергій сказав щось першим — коротко, без прикрас. Артем відповів не одразу. Потім Сергій витягнув телефон і показав екран — видно було, що він реально приніс “докази”: старі повідомлення, дату, і навіть те злощасне фото з підписом.
— Я тоді, — сказав Сергій голосніше, — мав прийти й взяти удар на себе. А я втік. Артем буркнув: — Та ти завжди втікав від розмов, коли гаряче.
Сергій кивнув, ніби погоджувався з вироком. — Я й зараз боюся. Але я тут.
І тоді Артем зробив просту “чоловічу” річ: не обійми, не сцени — просто потиснув руку. Міцно. Так, як тиснуть, коли визнали: “окей, досить”.
— Заходь,бо замерзнеш — сказав він.
У кав’ярні Артем поставив Сергію чай. — Без кави. Ти й так на нервах. — Слухаюсь, шеф, — криво всміхнувся Сергій.
Вони говорили рвано: то по суті, то вбік, то жартом. Було й “ти міг усе пояснити”, і “я боявся, що ти мене зненавидиш”. А потім Артем, несподівано для себе, сказав: — Знаєш, як смішно? Весілля тоді зірвалося не через твоє фото. Ми й так тріщали. Просто мені треба було на когось злитися. І ти… під руку підвернувся. Він видихнув. — Але не через це ми п’ять років не говорили. Через впертість. Обох.
Сергій опустив очі. — Я скучив, Артеме. По нормальному. По нашому — без пафосу. — То давай без пафосу, — відрізав Артем. — Завтра зранку в мене поставка. Допоможеш розвантажити? Як колись. Сергій підняв голову, ніби не повірив. — Серйозно? — Серйозно. І не розкисай, — буркнув Артем. — Після розвантаження — піца. За твій рахунок. Як штраф.
Сергій засміявся — вперше по-справжньому. — Домовились. І… дякую.
Коли Софія виходила, Артем кинув їй: — Дякую, що підняла конверт. — Та видно було, що це важливе, — усміхнулась вона.
Надворі сніг все ще сипав, але якось тихіше. І хепі-енд тут був не “все стало ідеально”, а дуже життєвий: дві вперті голови нарешті згадали, що дружба — це не про те, щоб ніколи не помилятися, а про те, щоб уміти повертатися.