«На жаль, усе, що ми сьогодні можемо сказати чи зробити, виглядає або як виправдання, або як реакційність. Тобто, що б ви не робили, все не так. Говорите — значить, виправдовуєтесь, мовчите — значить, нема що сказати, і так далі. Такий собі «цугцванг». Саме тому, здається, більшість духовенства і вірних УПЦ мовчать. Ну і ще тому, що багатьом уже поставили на вид їхні вислови або дії. І якщо це не зробило керівництво, тоді на вас звернуть увагу "компетентні органи", чи "доброхоти" різного ґатунку. А кому сьогодні кортить наражати на неприємності себе і близьких?З іншого боку, як казав мій учитель, блаженної памʼяті протоієрей Микола Забуга: "Не пошкодуєш про несказане". А ще, як каже один мій друг-архієрей: "Ти реально віриш, що твої слова щось змінять?" Розумію, що вони праві, адже нас уже давно визнано винними в усіх бідах, і думка про нас сформована, лишається лише терпіти і мовчати. Але коли вже дуже болить, щось видаємо. Про що це я.Третього дня було опубліковано звернення Предстоятеля УПЦ з нагоди третьої річниці Собору Української Православної Церкви, який відбувся 27 травня 2022 року. Це звернення отримало черговий суспільний резонанс, хоча в ньому було ще раз озвучено те, що прийнято на Соборі три роки тому.Не будучи церковним спікером і аж ніяк не претендуючи на істину в світлі останніх дискурсів, хотів би донести до тих, хто запитує, і кому, можливо, цікаво, деякі спостереження, які стосуються буття Української Православної Церкви».***Ці слова опублікував у себе на сторінці в Фб наш друг і співрозмовник Діалогу.ТУТ протоієрей Іван Шепіда. Погоджуючись із кожним словом, у третю річницю Собору в Феофанії друкуємо цей його текст.