Знову важка річниця. 11 років відтоді, як напередодні Різдва загинули у вогні діти наших друзів — протоієрея Василія і Ольги Романюк. Ми просимо молитов за цю дивовижну сім’ю і розказуємо їхню історію. ***«…Коли пожежники опустили руки й сказали, що не можуть нічого зробити — вогонь такої сили, що розтоплений метал тече наче вода і потрібно чекати, аби догоріло, тоді підступили страх і відчай.Я підняв голову, дивлюся в небо й раптом відчуваю, як іззовні огортає мене ненависть. Не всередині це відчуття було, а саме немов з усіх боків підступило — нелюдська така ненависть, серед людей такої не буває.І начебто старий друг підходить зліва й лагідно так говорить: "Ну, що тепер робитимеш?" Розгубився я, а ця ненависть далі до мене звертається:"Серце твоє вже наполовину мертве. Але в тебе ще дві доньки залишилися, отже друга половина серця в тебе ще жива. То що ти робитимеш? Далі будеш Бога любити й людям служити?"Після цих слів я зрозумів, що відбувається: ворог спокушає мене…»***Протоієрей Василій Романюк — про те, як пережити немислиме й зберегти віру: Мої діти колядують на небесахhttps://www.otrok.org/moi-diti-kolyadujut-na-nebesah/