​​Відгук на "Стежки мерців". Частина 2/2Планету, де відбуваються події, можна назвати метафорою всього того, що відбувається в голові учасників бойових дій. За сюжетом ця планета відгукується на людську волю і візуалізує страхи. (До речі, рейдери це використовують, засилаючи людей із фобіями – і це додає в історію дрібку сюрреалістичного візуального божевілля). Книга гарно вплітає в сюжет роботу з підсвідомим.У психології є різні техніки аналізу підсвідомого, наприклад, символдрама. І книга буквально бере з символдрами основні архетипи. (У цій техніці психолог пропонує уявити себе в Лісі, піти в Дім тощо – і від того, яка там пора року, погода, на скільки людина почуває себе безпечно – робиться висновок про її внутрішній стан. Кожна локація щось означає. (Це якщо пояснювати дуже спрощено). «Подорож» обов’язково проходить під наглядом, щоб людина «не застрягла»).Тут автор заводить читачів на планету – територію воєнізованої спільноти. Планета – це буквально небезпечний Ліс, де є різна хтонь. Є два Доми лідерів кланів, де можна відпочити. Здобувачі меркал, що блукають Лісом, мають на ніч ховатися у сховищах, інакше їх забере Голос Ночі. (Хороша метафора всього витісненого, що може накрити). Це теж запаковано у науково-фантастичні шати: Голос Ночі за сюжетом – це планетарна Аномалія, а Доми і сховища обладнані силовим полем. Є персонаж, якому подобається «ходити по вістрю», ховаючись за секунди до Голосу Ночі. Через його історію та історії інших проговорена тема смерті.Один із найсильнішим моментів, де через фантастику символічно показаний ПТСР, – це коли один із персонажів за допомогою меркала зазирає в свідомість іншого, травмованого війною. Тут знову згадаю символдраму, в ній сонце – символ життєвої енергії, бажання жити, мати мету у житті. І от персонаж заглядає у свідомість ветерану, ціпеніє від жаху і говорить:- Там у тебе не було сонця. Це важливо, яке сонце у світі людини. Уже я-то знаю, я багато їх бачив. А в тебе його немає. Зовсім. Підсумовуючи, скажу: книга сподобалася. Я очікувала бойовичок про потраплянця, натомість отримала багато рефлексій і фантастичну світобудову, що базується на архетипах. І завдяки цьому через фантастику проговорюється травматичний досвід. Можу обережно рекомендувати, але попереджаю, у книзі є тригери: реалістичні описи катувань, травматизації, суїцидальної поведінки. Якщо ви відчуваєте, що вас від цього накриє, краще побережіться.Оскільки це самвидав, купити його можна у автора – на сайті та в інстаграмі. «Стежки мерців» читається як самостійна завершена історія, хоча у цьому всесвіті у автора є ще книга «Храм» - пріквел до неї.На останок ще одна цитата, яка гарно передає настрій книги:Дрізд сів. За пологом штор тоскно шелестів дощ. Вода лилася з небес уже два дні поспіль. Колись, уже дуже давно, один єгер сказав про сезон дощів, що це небо плаче за тими, хто не повернувся з лісу, і з кожним новим сезоном дощі будуть іти сильніші, адже потроху тих, хто не повернувся, лише більшає. Небо потребуватиме більше часу, щоб оплакати їх усіх. «Одного дня небо заплаче й за нами.